14. Сварка з подругою

— Ксю, я тобі таке зараз розповім! — страшним голосом, аж захлинаючись нетерплячкою, зашепотіла Орися, ввалюючись в мою кімнату наступного ранку. — Артем… Ох, я просто… Подруго, я, схоже, пропала!

Я старанно розтушовувала по обличчю тоналький крем, намагаючись сховати почервоніння, що обсипали все лице після того, як я перетримала ту смердючу зелену маску. Добре, що хоч шкіра не облазила, але червоні плями натякали на можливість і такого розвитку подій. Тому на Орисю уваги майже не звернула, відмітивши лише, що двері вона зачинила на замок. Хоч у домі Довженка не було прийнято забігати в чужі кімнати без стуку, та перестраховка не завадить, тим більше в такій делікатній справі.

— Агов, Ксю, ти чуєш мене? — ледь підвищила голос Орися, з розгону падаючи на моє ліжко.

— Я — так, — не зводячи погляду зі свого відображення, пробурмотіла я, малюючи під очима темні кола, аби потім замалювати їх консилером. — А як не збавиш гучність, то почує і Богданчик.

— Звукоізоляція хороша тут, не душни! — недбало відмахнулася подруга і замріяно посміхнулася. — Ксю, він такий уважний, і… І ми вчора цілувалися, і ти навіть не уявляєш, як… В мене ніби замість ніг желе якесь, він так… Ай! — вона відкинулась на подушки і закрила обличчя долонями. — Я сама його ледь не потягла в ліжко, віриш?

— Не вірю, — відрізала я, сама собі дивуючись, бо ще місяць тому не впустила би нагоди розпитати, як то воно — цілуватися з хлопцем, який подобається.

— Та що з тобою, Ксю? — Орися аж на лікоть сперлась, з подивом дивлячись на мене. — Щось трапилося?

— Мгм, — непевно муркнула я, наносячи пудру. — Твоя мачуха скоро припхається, і Богданчик в паніці від того, бо вона почне його ганяти. По моєму, в нього глибинна травма, і сьогодні маю провести декілька тестів, аби зрозуміти, наскільки все серйозно з ним. Бо, здається, є якісь непропрацьовані травми, і це може призвести до…

— Воу, воу, подруго, притримай коней! — скинулася Орися, враз змінившись на обличчі. — Дівчино, ти занадто ввійшла в роль, виповзай в реал, ти не нянька, ти… Ти — моя подруга, Ксю, і ти щось таке несеш…

— Орисю, я серйозно, малий в паніці від приїзду маман! — я здивовано поглянула на неї, складаючи пензлики для макіяжу в шухлядку. — Уявлення не маю, що сталося, але він впав у ступор, як я йому про ту гримзу сказала. І я розумію, чого, я з нею хвилину вчора поспілкувалася в скайпі, то ледь стрималася, аби не послати в пішохідно-еротичну подорож на священну китайську гору. Якщо вона так себе поводить і при дитині…

— Так, стоп! — Орися аж руками замахала на мене. — Забагато інформації! Давай по порядку!

Я розповіла їй події вчорашнього дня, починаючи з ситуації, яка сталася в дитячій, і потім не раз до неї повертаючись. Переповіла вечірню розмову з Міланою та батьком Орисі.

— І ще, подруго, я би хотіла тебе попросити… — ніяковіючи, завела я розмову про те, що мене найбільше хвилювало, — Розумієш, Богданчик… ВІн дуже тягнеться до тебе. Хоче більше часу з тобою проводити. Навіть готовий терпіти маман свою, аби ти поїхала з ними на пікнік. Він засмучується, що ти його відштовхуєш…

— Замовкни! — раптом грубо обірвала мене подруга, різко зістрибуючи з ліжка — Просто… замовкни! Не лізь в мою сім’ю! Ніколи! І не вказуй мені, як мені ставитися до цього малого… паразита!

— Орисю, я… — на мить я втратила дар мовлення, вражена холодною люттю в очах Орисі. — Я просто сказала…

— Ти переграєш, подруго. Ти не нянька, ти тут, аби та кікімора не отримала головну роль, а не для того, щоб повчати мене, як і що відчувати. Попліткувала з подружкою, називається! — обурено прошипіла Орися і вийшла з моєї кімнати, роздратовано грюкнувши дверима.

Я лишилася сидіти в цілковитій тиші, намагаючись усвідомити, що зараз сталося…