11. Сварка з подругою

— Ксю, я тобі таке зараз розповім! — страшним голосом, аж захлинаючись нетерплячкою, зашепотіла Орися, ввалюючись в мою кімнату наступного ранку. — Артем… Ох, я просто… Подруго, я, схоже, пропала!

Я старанно розтушовувала по обличчю тоналький крем, намагаючись сховати почервоніння, що обсипали все лице після того, як я перетримала ту смердючу зелену маску. Добре, що хоч шкіра не облазила, але червоні плями натякали на можливість і такого розвитку подій. Тому на Орисю уваги майже не звернула, відмітивши лише, що двері вона зачинила на замок. Хоч у домі Довженка не було прийнято забігати в чужі кімнати без стуку, та перестраховка не завадить, тим більше в такій делікатній справі.

— Агов, Ксю, ти чуєш мене? — ледь підвищила голос Орися, з розгону падаючи на моє ліжко.

— Я — так, — не зводячи погляду зі свого відображення, пробурмотіла я, малюючи під очима темні кола, аби потім замалювати їх консилером. — А як не збавиш гучність, то почує і Богданчик.

— Звукоізоляція хороша тут, не душни! — недбало відмахнулася подруга і замріяно посміхнулася. — Ксю, він такий уважний, і… І ми вчора цілувалися, і ти навіть не уявляєш, як… В мене ніби замість ніг желе якесь, він так… Ай! — вона відкинулась на подушки і закрила обличчя долонями. — Я сама його ледь не потягла в ліжко, віриш?

— Не вірю, — відрізала я, сама собі дивуючись, бо ще місяць тому не впустила би нагоди розпитати, як то воно — цілуватися з хлопцем, який подобається.

— Та що з тобою, Ксю? — Орися аж на лікоть сперлась, з подивом дивлячись на мене. — Щось трапилося?

— Мгм, — непевно муркнула я, наносячи пудру. — Твоя мачуха скоро припхається, і Богданчик в паніці від того, бо вона почне його ганяти. По моєму, в нього глибинна травма, і сьогодні маю провести декілька тестів, аби зрозуміти, наскільки все серйозно з ним. Бо, здається, є якісь непропрацьовані травми, і це може призвести до…

— Воу, воу, подруго, притримай коней! — скинулася Орися, враз змінившись на обличчі. — Дівчино, ти занадто ввійшла в роль, виповзай в реал, ти не нянька, ти… Ти — моя подруга, Ксю, і ти щось таке несеш…

— Орисю, я серйозно, малий в паніці від приїзду маман! — я здивовано поглянула на неї, складаючи пензлики для макіяжу в шухлядку. — Уявлення не маю, що сталося, але він впав у ступор, як я йому про ту гримзу сказала. І я розумію, чого, я з нею хвилину вчора поспілкувалася в скайпі, то ледь стрималася, аби не послати в пішохідно-еротичну подорож на священну китайську гору. Якщо вона так себе поводить і при дитині…

— Так, стоп! — Орися аж руками замахала на мене. — Забагато інформації! Давай по порядку!

Я розповіла їй події вчорашнього дня, починаючи з ситуації, яка сталася в дитячій, і потім не раз до неї повертаючись. Переповіла вечірню розмову з Міланою та батьком Орисі.

— І ще, подруго, я би хотіла тебе попросити… — ніяковіючи, завела я розмову про те, що мене найбільше хвилювало, — Розумієш, Богданчик… ВІн дуже тягнеться до тебе. Хоче більше часу з тобою проводити. Навіть готовий терпіти маман свою, аби ти поїхала з ними на пікнік. Він засмучується, що ти його відштовхуєш…

— Замовкни! — раптом грубо обірвала мене подруга, різко зістрибуючи з ліжка — Просто… замовкни! Не лізь в мою сім’ю! Ніколи! І не вказуй мені, як мені ставитися до цього малого… паразита!

— Орисю, я… — на мить я втратила дар мовлення, вражена холодною люттю в очах Орисі. — Я просто сказала…

— Ти переграєш, подруго. Ти не нянька, ти тут, аби та кікімора не отримала головну роль, а не для того, щоб повчати мене, як і що відчувати. Попліткувала з подружкою, називається! — обурено прошипіла Орися і вийшла з моєї кімнати, роздратовано грюкнувши дверима.

Я лишилася сидіти в цілковитій тиші, намагаючись усвідомити, що зараз сталося…

***

Мене жахливо хвилювала наша сварка з Орисею. Не сварка навіть, так, непорозуміння і образа. Її образа, при чому я не розуміла причини для такої реакції на мої слова. Наче ж нічого такого не сказала, просто повідомила, що її менший брат до неї тягнеться. Аж ось тобі, маєш! Орися ігнорувала мене зранку, доки ми снідали. Супила свої красиві брови, наче дитина, в якої забрали цукерку. Зовсім не приховувала цього свого стану весь ранок, аж поки ми всі розбрелися по своїх справах.

Не те, щоби вона усі попередні ранки демонструвала прихильність до “Ксенії Сергіївни”, але такий підкреслений ігнор був вперше. Вона мовчки дивилася в свою тарілку, злісно патраючи омлет ножем, наче він був винен перед нею в чомусь кримінальному. І навіть з батьком не говорила, лише раз огризнулася на пряме питання, двічі ним повторене: “Які в тебе плани на цей день?”

— Та чого ви всі до мене причепилися? — вибухнула вона, пожбуривши виделку. — Кому яке діло, що я там робитиму?! Дістали!

І вибігла з-за столу, навіть не попрощавшись. Довженко спробував її спинити, та Орися виявилась спритнішою, грюкнула дверима їдальні до того, як її батько підвівся зі стільця. Він безпомічно поглянув на мене, і я змогла лише підбадьорливо посміхнутися.

— Підлітки, — спромоглась промовити я в пів голосу. — Період сепарації від батьків, усвідомлення себе в цьому світі, побудова особистих кордонів… Минеться, цей період просто потрібно пережити.

Я зробила велемудре обличчя, демонструючи впевненість, якої в мене не було. Орисю щось гризло, і це “щось” лежало в іншій площині. Навряд чи я мала би в ту площину лізти, тим більше, що сама Орися чітко повідомила, що мені не раді в царині її особистих та сімейних переживань. От тобі й подруга! А я звіряла їй свої таємниці і почуття…

  Та насправді Орисині терзання мене мало хвилювали. На першому місці був Богданчик, якого засмутила поведінка сестри і її тон. ВІн і так з учорашнього вечора сумував, так і не отямившись від звістки про приїзд матері. А тут ще й грубий тон Орисі, її ледь стримувана агресія. Бідолашний сидів, втягнувши голову в плечі, і ліниво колупався в своїй тарілці. Тому я не стала мучати дитину ще сильніше, і ми поїхали в головний офіс компанії моєї матері, аби не відкладати надовго заплановане тестування.