9. "Замасковане" рандеву

Я вхопила свій “нянський” халат і накинула поверх коротеньких шортиків і маєчки, всунула ноги в капці, а на голову накрутила рушник, ніби щойно з душу. Раптом погляд зупинився на упаковці з тканинною маскою, виробники якої обіцяли “миттєве перетворення шкіри на сяючу і шовковисту”. Що ж,  я хутко розпечатала ту упаковку, дістала маску і наліпила її на обличчя. Тепер я справді була сяючою і шовковистою на вигляд. От тільки… зеленою, як Шрек. Бо та маска мала такий колір. Мабуть, виробники вважали, що все зеленого кольору охочіше купують, бо воно натуральне і екологічне. Отже, я знову глянула на себе у дзеркало і подумала. що схожа на гуманоїда, який завітав у гості з Сіріусу чи ще звідкілясь там. Ефект підсилили окуляри, які я начепила поверх маски. І в такому вигляді відчинила двері. 

Треба віддати належне Довженковій витримці — при вигляді мого гуманоїдного обличчя він не промовив ні слова. Ну, легенько відсахнувся і трохи зблід, але ж  досить швидко взяв себе в руки і навіть спромігся на сяку-таку усмішку. 

 — Вибачте, що турбую після закінчення робочого дня, — сказав він, відводячи погляд кудись убік на картину. що висіла на стіні. — Просто завтра рано-вранці поїду на зйомки і повернуся пізно. Тому вирішив не відкладати це в довгий ящик. Адже часу лишилося мало…

Чи то спросоння, чи то настрахана його раптовим вторгненням, я ніяк не могла зрозуміти, що сталося. До чого мало часу? Сподіваюся, не до мого звільнення?

 — Так, звісно, заходьте, —  я посторонилася і пропустила його до кімнати.

 — У вас затишно, — сказав він. 

Я розправила зіжмакане покривало на ліжку,  підняла упаковку від маски, що лежала на тумбочці, і засунула її досередини.

 — Дякую, — пробурмотіла трохи знічено.

 — Але не буду забирати багато часу. У мене для вас завдання — вияснити в Богдана, чим би він хотів зайнятися, коли приїде його мама. Щоб я усе спланував. У мене є такий пунктик — я завжди все планую наперед, інакше мені некомфортно. А от мою дружину це завжди нервувало… Вона дуже спонтанна…

“Не “колишню дружину”, — подумала я. — Він досі вважає Мілану своєю.”

Чомусь ця думка мене засмутила. 

Дивно, чому? Я ж Мілани зовсім не знала. Правда, Орися говорила про неї неприємні речі, але було б дивно, якби вона любила жінку, що зруйнувала шлюб її матері і забрала батька.

Мабуть, справа не в Орисі… Тоді в чому? Чи в кому? Згідно логіки, я б мала радіти, що Богдан проводитиме час із матір'ю і батьком. Я тоді зможу хоч трохи перевести подих. Бо малий уже зовсім мене вимотав своєю непосидючістю…

 — Добре, я його розпитаю, — сказала я. — Зараз можу сказати, що він хоче у Парк динозаврів, бо кілька разів бачив його рекламу у Ютубі. Ми там розвивальні мультики дивилися, — додала одразу, щоб мій працедавець не подумав, що я, як тільки він іде, вмикаю дитині телевізор, а сама ледачкую.

 — Тоді обов’язково внесу його у свій план, — серйозно сказав Довженко. 

 — Ще йому подобається все про піратів, я чула, що є такий дитячий квест, але треба пошукати подробиці в інтернеті. 

 — Так, пошукайте, будь ласка. Буду вам дуже вдячний. Ну і, якщо мій син сам вам щось запропонує, то також перекажіть мені, добре?

 — Обов’язково, — я відчула, що мою шкіру під маскою почало пекти. Трясця, що вони туди напакували — червоний перець чи що? На упаковці був напис: “Тримати п’ятнадцять хвилин, потім змити водою”. Я вже тримала її двадцять хвилин, і печіння ставало все відчутнішим. 

Я підняла руку і почухала шоку в тому місці, де пекло найсильніше. Маска почала зрадницьки сповзати вниз. Я підхопила ї і повернула на місце. Мабуть, виглядала зараз дуже дивно.

 — Омолоджуюча процедура, — сказала я Довженку.  Надто він уже пильно дивився на мене. Треба було якось пояснити ці мої дивні рухи…

 — На мою думку, ви молодо виглядаєте. — сказав він. — Скільки вам років, я забув? Двадцять п’ять?

 — Двадцять вісім, — сказала я. 

 — О, ви здаєтеся значно молодшою. Ну добре, я піду. Вже досить пізно.

Я знову почухала щоку, тепер уже другу.

 — Добраніч, — сказала з приязною усмішкою. 

 — Добраніч, Ксеніє Сергіївно, — сказав він і вийшов з кімнати.

Я прожогом помчала до ванної, кинула у смітник кляту маску, набрала в долоні, складені ковшиком, холодної води з-під крану і хлюпнула собі в обличчя. Потім ще раз… І ще… Такої насолоди я, мабуть, ще в своєму житті не отримувала…

Потім подивилася у дзеркало на свої червоні, ніби дві редиски, щоки, зітхнула і пішла спати, сподіваючись, що до завтра все минеться…