Розділ 12.2

- Заберіть свої руки! - Починаю кричати й всіляко намагатися звільнитися від його руки, яка все так само утискує мене в сидіння.

- Рот закрила! - Гаркає на мене цей ідіот і машина починає звертати до узбіччя.

- Мені боляче! - Чіпляюся нігтями за його зап'ястя й намагаюся заподіяти біль.

- Зовсім безмозка?! Ти що твориш? - Машина зупиняється і тепер чоловік повернувся до мене і пропалює ненависним поглядом.

- З машини вийти хочу! Противно з Вами тут знаходитися! - Впиваюся нігтями в його руку настільки, наскільки тільки можу, але йому, здається, плювати.

- Ти вийдеш звідси тоді, коли я захочу! - Його слова не заспокоюють, а тільки сильніше мене починають дратувати.

- Ще чого! Ви, напевно, мене з кимось переплутали?! Так ось, наказувати будете тим, кому не плювати на Ваші слова!

Мені здається, що я чую скрип його зубів. Ось про скрип не впевнена на всі сто відсотків, а ось те, що його очі наливаються кров'ю, я бачу дуже навіть добре.

Здається, я перегнула палицю ... Ой-йой ...

- Закінчила? - Його тон голосу настільки страхітливий, що я втискаюся в спинку крісла ще сильніше, - а тепер закрила пику! Ще одне слово і ти пошкодуєш про те, що ми взагалі знайомі! Не змушуй тебе карати. Тобі це не сподобається.

І чомусь я йому вірю. Вірю в те, що варто мені зараз розкрити рот і я цю ніч запам'ятаю надовго. Назавжди. І далеко не як гарний спогад.

Мені вистачає розуму просто кивнути на його слова. Мовчки. Один раз. І він прибирає руку.

Всю решту дорогу ми їдемо в гробовій тиші й в моїх молитвах про себе швидше доїхати.

Мені просто необхідно вийти з машини. Позбутися від суспільства цього монстра.

Коли я бачу свій будинок на горизонті, я ледве не підстрибую від радості. Ще трохи і я вийду з цієї машини. Закриюся у своєму будинку і зможу перевести дух.

Напевно, варто розповісти Тіму про поведінку його батька. Ось тільки чи повірить хлопець в те, що це правда? Адже раніше його татко собі такого не дозволяв. Він то й особисто мені раніше кидав тільки пару слів. Всі інші гидоти він говорив Тіму. Так, ніби мене не було поруч. Але те, що сталося кілька хвилин тому, перебір. Це вже занадто.

Як тільки машина зупиняється, чоловік знімає блокування з дверей. Я бачу бічним зором, як він розвертається до мене і відкриває рот, щоб щось сказати, але я не даю йому такої можливості. Розкривши дверцята машини, вилітаю з неї, як ошпарена і закриваю їх з таким ошелешливим звуком, що сподіваюся у нього там вушні перетинки полопалися!