Розділ 9.1

Як тільки я зрозуміла, що він не дасть мені спокою, я не бачила причин стримуватися.

- Ви про нас з Вашим сином судите по власних відносинах? Ви зараз явно пропонували дівчині гроші ... і сина так виховуєте?

- А ти з якою метою цікавишся? Вирішила піти по стопах своєї розпусної матусі?

- Я не дозволю Вам так говорити про мою матір! - Звільнивши свою руку я спробувала замахнутися, щоб дати йому ляпаса. Ось тільки чоловік вчасно перехопив моє зап'ястя і до болю стиснув його у своїй руці.

- А я не дозволю своєму синові довго зустрічатися з такою, як ти, - гнівно подивився в мої очі.

- І що ж Ви зробите? Ви так кожен раз мені говорите, а потім Ви ж налаштовуєте Тимура проти мене. Тільки у Вашого сина є своя голова на плечах, і він може відрізнити цукерку від какашки. Розшифрую: нормальну дівчину від тих, хто оточує Вас, Артем Сергійович.

- Ти вважаєш себе нормальною? У такої блудливої матусі не могло з'явитися нормальної дитини. Така ж, як вона. І скоро мій син знайде тобі заміну.

- Не сумніваюся, що Ви всіляко будете намагатися йому в цьому допомогти. Шкода, що Ви так вузько мислите. А тепер відпустіть мене. Як і Вам, мені неприємно Ваше товариство, і я б хотіла скоріше звідси вийти, щоб зайнятися подальшими приготуваннями до свята.

Я теж говорила, вже не приховуючи своєї злості та роздратування. Нехай цей чоловік знає, що я його не боюся. До пори до часу не боюся, звичайно. З такою людиною небезпечно грати в якісь ігри, та я й не збиралася. Як могла, дала зрозуміти, що мене гроші його сім'ї не цікавлять. Але, якщо він в це не вірив, це були суто його особисті проблеми.

А зараз мені хотілося опинитися якнайдалі від нього. Стільки бруду на свою адресу я давно не вислуховувала, і на цьому моя толерантність на сьогодні закінчувалася. Якби він продовжив ще трішки, я могла б не стриматися і наговорити дуже багато чого зайвого.

На моє превелике полегшення, Артем відпустив мою руку дозволяючи мені вивільнитися.

Я теж скористалася цією можливістю. Що було сил, я вибігла з його кабінету і побігла вниз по сходах, на перший поверх. Тільки потім зрозуміла навіщо я це зробила. Напевно, крім того, що спрацювала моя інтуїція, ще я побігла за м'ячем, який якраз лежав біля самої нижньої сходинки.

Найбільше зараз мені хотілося втекти, але це було б проявом боягузтва. І ще це б означало, що Артем переміг, що йому вдалося мене принизити та розтоптати. Такої насолоди доставляти йому я не хотіла.

Замість цього я підібрала м'яч, зібрала всю свою волю в кулак, і швидким кроком пішла нагору. Мені потрібно було потрапити в кімнату Тимура, він же не винен, що у нього такий батько. Я не могла дозволити своїм емоціям взяти наді мною гору і зіпсувати хлопцю той сюрприз, який я так довго йому готувала.

Мені просто було навіть шкода власних зусиль. Тому я якомога тихіше, як можна швидше пробігла через відчинені двері кабінету його батька і видихнула з полегшенням, коли потрапила в кімнату Тимура.

Я закрила двері на ключ, і оглянула приміщення. Це було чисто чоловіча кімната, яку мені зараз треба зробити трохи більш затишною і святковою. Саме з цією метою я взяла з собою кілька десятків надувних кульок.

Мого терпіння, рівно, як і мого дихання, вистачило приблизно на штук п'ять кульок. Потім, від нестачі кисню, почала паморочитися голова, тож я прилягла на ліжко хлопця. Все думала, як життя моє стало таким. Що потрібно зробити, щоб батько Тимура дав нам спокій? Це взагалі можливо?