Глава 2

Ох, як це прекрасно… 
В цієї сім’ї, сім’ї Дмитрюків народився синочок. (Як зга- 
даю в самої сльози навертаються на вічі). 
Як його будуть називати вирішив Ігор: 
- Давай назвемо нашого синочка Петром. 
- Я не проти.— відповіла Марина. 
Весь час батьки проводили біля свого Петрика. Пер- 
ше купання, перше годування, перші переодягання. І все  
разом. Все з допомогою один одному. Якщо вночі плакала  
дитина, то чоловік і близько не думав, що це обов’язок  
жінки, а тому сам також вставав до маленького Петрика. 
Допомогою молодій сім’ї ставали ще й родичі Ігоря  
(мама, тато і сестра). Вони залишалися з онуком із великою  
радістю, адже це копія їхнього сина та можливість прове- 
сти як найбільше часу із малечею. Батьки із розумінням  
відносилися до того, що молода сім’я, хоче провести час  
на самоті. Адже й самі колись були в їхній ролі. 
Та Марині було цього замало. Я її не осуджую. Адже  
вона вміла готувати, прибирати, тобто була господинею. Та  
через час їй набридло бути гарною мамою та дружиною. 
Сварки в їхньому домі тільки почастішали. Потрапляв  
під «гарячу руку» (голос) не тільки син та чоловік, але й  
його рідня. Але всі мужньо терпіли, задля збереження  
повної сім’ї, щоб дитина не відчувала себе обділеною. 
Йшли роки. Характер став дедалі гіршим. Зневага до  
чоловіка тільки росла. Він робив все, що міг: працював на  
2 роботах, облаштовував їхній дім (вони жили окремо від  
його та її батьків). Його мама віддала Марині свою роботу  
(яку дуже сильно любила). Але й цього було мало. Щоб вам  краще пояснити, це як в казці про золоту рибку,— жінці  
було все мало та мало. 
На роботі її легко прийняли. Але й характер вона неза- 
була проявляти й тут. Вона працювала з дітьми. В одно- 
му закладі із своїм чоловіком. Син був завжди під їхнім  
наглядом. Якщо їй потрібна була допомога на роботі, то  
Ігор і тут старався їй зарадити. Завжди поруч підтримка.  
Нажаль цього було мало. 
Вона часто почала йти гуляти зі своїми подругами,  
навіть вечером. І це їй не здавалося не правильним. Адже  
вона знала як має бути краще. 
Вони старалися зберегти сім’ю як могли. Марина зі  
свого боку: «Ось є я і все…» (я найвища цінність від усіх),  
а Ігор зі свого боку —«Зроблю все що можу, аби лиш були  
разом» (все щоб зберегти сім’ю).