Глава I

Пролог

З неба в клубах диму падав космічний корабель. Гострий, довжиною у два кілометри, він був схожий на вістря стріли. З оглушливим гуркотом, ніби сама земля розривалася, корабель, оплавляючи пісок і каміння, почав повільно занурюватися вглиб.

Скоро на місті падіння було видно лише глибоку темну яму із високими грудами чорної землі по контуру, вирвані із коренями дерева, та пісок що перетворився на крихке скло. З безодні наче від сплячого вулкану підіймався сірий дим, десь глибоко внизу виднілося пульсуюче червоне світло, що потроху слабшало. В повітрі пахло сіркою, кружляло палаюче листе і, немов чорний сніг, попіл.

Першої ж ночі з ями почали вибиратися повзуни, чудовиська з довгими лапами, гострими кігтями та міцною, наче сталь шкірою.

Глава I

Два роки потому

Ліфт повільно опускався вниз, кнопки із номерами поверхів по черзі загоралися та згасали. Під ногами відчувалася легка вібрація кожного разу, коли ліфт опускався повз поверхи.

— «Пекло», — прочитав Марк і усміхнувся.

Супроводжуючий, чоловік в сірому робочому комбінезоні, уважно подивився на нього і перепитав:

— Що ти кажеш?

Марк вказав на кнопку нижнього поверху:

— Біля кнопки хтось нашкрябав назву.

Чоловік подивився на кнопку, щось пробуркотів собі під носа і покачав головою.

— Дивно, бо в компанії мені обіцяли райські умови контракту, — Марк провів пальцем по назві. — Чудову їжу, теплу постіль і можливість зробити цей світ трохи безпечнішим.

— І ти повірив? — здивувався технік.

— Та звісно ж, що ні…

З кожним поверхом ставало холодніше, Марк поправив свою улюблену шкіряну куртку-бомбер з хутряною підкладкою та високим коміром.

Супроводжуючий усміхнувся йому:

— Там, внизу, набагато тепліше, принаймні в корпусі та коридорах, ця твоя курточка тобі точно не знадобиться. Тут прохолодно, бо стоїть апаратура, яка потребує охолодження.

Марк стиснув рукав куртки:

— Вона приносить мені вдачу, я завжди її беру із собою.

— А…, — протягнув технік. — Вдачу… в такому разі, добре, що ти її все ж таки взяв, хлопче.

Ліфт сповільнив рух і зупинився, світло перемкнулося на червоне. Марк подивився на панель із вказаними поверхами і нахмурився:

— Чому ми зупинилися? Нам ще три поверхи.

Технік підніс пальця до губ і прошепотів:

— Слухай.

Марк хотів ще щось сказати, як почув крики монстрів.

— Повзуни? — прошепотів він.

— Так, — відповів технік. — Перед тим, як забратися в шахту вони завжди та кричать.

Слідом за криками почулися ритмічні черги пострілів автоматичних турелей. Ліфт ледь чутно здригнувся, в повітрі стояв сильний запах пороху, розпеченого мастила, горілого пластику та дерева.

Турелі замовкли. За хвилину пролунали фінальні чотири гучні постріли і настала тиша. Світло з червоного перемкнулося на звичайний режим, панель управління спалахнула і ліфт продовжив свій шлях вниз.

— Наче все гаразд, — технік підняв і натягнув рюкзак. — Наш поверх, хлопче.

Кнопка із назвою «Пекло» загорілася червоним, товсті металеві двері ліфту із скрипом відчинилися. В коридорі наче плавав сірий туман, від якого сльозилися очі та лоскотало ніс.

Марк рушив за супроводжуючим, на металевих стінах коридору були нашкрябані імена членів попередніх «команд стримування». Більша частина імен була закреслена, поряд із іншими стояли зірки чи знаки оклику.

— Меморіал?

— Щось наче… вони тобі все розкажуть, — відповів технік.

Він підійшов до дверей, набрав код і двері відчинилися. Від яскравого світла Марк примружив очі, звикнувши до світла він подивився навкруги: довга трьох поверхова зала, широкі вікна в стіні напроти нього, біля стін стояли металеві діжки та пластикові контейнери. На стінах подекуди висіли плакати з популярними акторами фільмів дев’яностих років: Шварценеггер, Сталлоне та, на здивування Марка, Чарлі Шин з серіалу «Два з половиною чоловіки». Шафи для одягу, зброї та книг, в кутку справа стояла лавка із інструментами та підйомником на випадок ремонту турелей.

Зліва було щось на кшталт кухні: холодильник із магнітиками з різними містечками: Київ, Львів, Харків, Полтава. Зверху купа журналів та старих книжок, сторінки яких вже сипалися, немов осіннє листя. Стіл та чотири стільці, мийка, найсучасніша кавомашина, чайник, на стіні поличка із алюмінієвими тарілками та чашками. Справа двері, за ними коридор із кімнатами для персоналу та зберігання продуктів та медпункт.

– Круто…, – Марк видихнув.

З динаміків лунала американська музика часів Другої Світової, зверху крізь решітку посипалися іскри, було чутно шипіння електропилки та удари молотком.