Врятуй мене із темряви «безглазих» облич
Чиї вуста говорять тільки «я» да «мені»
Ми замкнуті всередині наших темниць
І наші душі тіні на глибині
Мевлана Румі
Ейдар
В палаці він почував себе самотнім, покинутим і нікому не потрібним. Він великий воїн і маг на прізвисько «Одинокий воїн» не може стримати свої почуття.
- Це просто смішно, - подумав він, - Якесь дівчисько і так не може вийти в мене з голови. Так вона моя істинна, але за історію не мало було в людей істинних, але вони так не сходили з розуму.
В цей момент він згадав її обличчя. Повні рожеві губи так і манили його, а очі заворожували та не давали можливість про них забути. А її запах… Вона пахла весняним жасмином, легкістю і молодістю.
Був тихий вечір в Есмірі і Ейдар повністю віддався думкам про Єву. В цей час в його покої хтось постукав.
- Так, заходьте.
- Мілорд, я перепрошую, але Його Величність імператор, чекаю Вас на термінову аудієнцію.«Що потрібно цьому деспоту», - подумав він.
- Передай імператору, що я за кілька хвилин підійду.
- Звісно мілорд, - уклонившись слуга пішов.
- Ну що йому знадобилося так терміново, тихо промовив він, - Гаразд послухаю люблячого-татуся.
Ейдар зібрався і пішов покої Його Величності. Пройшовши, охорону його представили імператору.
- Сину, я радий, що ти навідав мене, хоч і так пізно.
- Не варто так радіти, Ваша Величносте, все ж таки Ви імператор і Вас влада.
- Ну давай не будемо так формально, все ж таки ти мій син.
- Але щось ти не згадував про це, все моє дитинство.
- Так, бо я не знав про твоє існування до 15 років, - з роздратуванням промовив імператор. На обличчі Ейдара з’явилося здивування, але він швидко взяв себе в руки.
- Дорогий татусю, я думаю зараз не потрібно з’ясовувати, що було в минулому, мені зараз набагато цікавіше, чому ти мене покликав так пізно.
- Ну, по-перше, ти мене сам не навідуєш, а по-друге, я прийняв важливе рішення про, яке ти маєш знати.
- Я тебе уважно слухаю, - відповів Ейдар.
- Я вирішив, що до кінця року ти сядеш на престол. Обличчя Ейдар змінилося з неприязні на гнів, і він зло проговорив:
- Ти не можеш цього зробити.
- Ооо і ще як можу.
***
В душі Ейдара вирували емоції. Обличчя перекосила гримаса гніву та ненависті, але все ж таки він розумів, що він зійде на престол і найближчим часом.
- Добре. Припустимо татусю, що я зійду на престол, як ти хочеш, але який з мене імператор я ж воїн, маг, але не управлінець.
- Ніхто не народжується управлінцем, сину, а тим паче, що не народжується імператором. Все приходить з досвідом. До того ж ти вже керував своїм маєтком Івернес.
- Ну що ж ти не залишив мені вибору. Я стану імператором! Але ти татусю не будеш сувати свого носа в ці справи.
- Ну звісно ж. Як забажаєш.
- Тоді я залишу Вас, Ваше Величносте.
Уклонившись, він вийшов з покоїв повелителя. Він стане імператором Есміра. Хах це насмішка над ним. Він розумів, що статус Ван ін Есмір він йому дав навмисно з 15 років. Він вже тоді знав, що титул імператора дістанеться йому. Есмір з 15 років, він знав, що це клеймо означає царський титул. Есмір, назва імперії, яка вже говорила, що буде його. Можливо вона вже його просто він про це не задумувався.
Повернувшись в свої покої, він намагався заспокоїтись і тут задзвонив його енергопоглинач. Він ввімкнув і почув голос Інари.
- Мілорд, мілорд я робила все, що могла, але …
- Що Інаро, що там?
- Міледі Єва зараз катається на Ірбісу, я не змогла її зупинити!
- І справді божественна дівчина, - з хвилюванням промовив він, - Інаро це не просто дівчина, чарівна богиня живе з нами.
- Я думаю, мілорд, що вона принесе мир не тільки в наш світ, але і у Вашу душу.
- Я дуже б хотів цього. Я скоро повернусь чекайте на мене. Все буде добре, Інаро, Ірбіс прийняв її, скоро пробудиться її сила.
- Я буду чекати цього.
- І я також. Приглядай за нею, - промовив він.
- Звісно, мілорд.
Відключившись, Ейдар подумав про Єву. Він скучив за нею, уявляв її стрункий стан, повні рожеві губи, чорне, як смола волосся, та божественні смарагдові очі. Він тонув в них і не бачив вже вороття. Але слід її ще завоювати, але це згодом.
Єва
Вона все бігла і бігла по прекрасному полі. Кінь ніс її в прекрасну невідомість і все було так тепло і добре, наче так і має бути завжди. Поле і вдалечині високі гори і голубе безкрайнє небо – все це дарувало спокій їй.
- Ну як тобі сподобалось, - пролунав чийсь голос.
- Хто це?
- Як хто, це я?
- Хто це я?
- Твій охоронець, який тебе ніс.
- Невже?!, - майже не зомліла вона.
- О, Господи, я з нею говорю, а вона дивується, якщо що мене Ірбіс звуть.
- Схоже звичну, нормальну психіку мені не бачити дуже довго.
- ЕЕЕ психіка? Що це?, - промовив він.
- Неважливо, зараз це зовсім неважливо, важливо те, що ти розмовляєш.
- Так, бо я твій охоронець, фамільяр, друг називай як хочеш.
- Що це означає?, - з острахом промовила вона.
- Це означає, дурненька, що у кожного мага є свій фамільяр у тебе це я.
- Чудово, просто чудово ну ось ы новий сюрприз в цьому світі. Ірбісе, будь такий ласкавий поясни докладніше, хто такий цей фамільяр.
- Так зрозумів в моєї володарки розуму не багато. Повторюю ще раз фамільяр – це супутник та охоронець магів. Вони з магом пов’язані аурою. Моя з тобою смарагдова.
- Смарагдова! Це ця загадкова магія, яка давно зникла.