Глава 7

Овечка любила вовка.

Побачивши, що він голодний

прийшла до нього і сказала:

«З’їж мене»

Але чи міг з’їсти її вовк, коли він так її любив?

Арон Тамаши «В  грозову ніч»

Дорога була нелегка. Ейдар проїхав через скляну річку та високі гори, але все ж таки він дістався до лісу Вірневерс. «З цією дамочкою обійми бабусі Гертруди, здадуться мені невинною дитячою забавкою», - подумав він.

Дібравшись хатинки чаклунки він ще вагався чи може є інший вихід знайти його красуню, але серцем знав що ні.

Він зайшов в дім, те, що він побачив було дуже цікаве.

Чаклунка Варда лежала на ліжку і дуже сильно хропіла да так, що старий заводський трактор їй би позаздрив.

Він постукав, але вона все не просиналась. Потім він почав кричати «Варда, прокинься. Де всю ніч гуляла?».

Розплющивши очі, Варда почала кричати.

- Згинь, згинь нечиста сила.

- Вардо це я.

- Хто це такий Я?

Приглянувшись Варда почала говорити зовсім іншим голосом, бо зрозуміла, хто до неї завітав.

- А це ти красунчику, Ейдаре? Ох яке ж тіло. Добре що зайшов я хоч подивлюсь на справжнього чоловіка. Ну іди я тебе обійму.

Ейдар не хотів обійматись, але все ж таки прийшлось.

- Вардо де ти вчора гуляла? Від тебе тхне перегаром.

- Ну подумаєш пропустила кілька чарок еля гномів ну що ж я вільна жінка можу собі дозволити. Ох який в тебе гарнющий задок.

Чаклунка смачно ляснула красеня по його, так би мовити, «задку». Він такого не чекав, але ж Варді не відмовиш, прийдеться трохи потерпіти.

- Скажи, що ти прийшов тому, що скучив?

- Ну звісно ж я скучив, але в мене до тебе є прохання.

- Ну так завжди. Чоловіки, чоловіки то я тебе люблю все для тебе зроблю тільки тому, що щось від нас потрібно. Ой вибач це я не про тебе просто молодість згадала. Ну що ж я до твоїх послуг.

- Розумієш мені здається, що я знайшов свою істинну.

- ООО я тебе вітаю, коли весіллячко?

- Зачекай ще поки рано. Я знаю, що вона є, але не знаю, хто вона, де вона і як її знайти. Великий камінь Найдін показав мені її та священний вогонь богині Імали, але це все, що я знаю.

-  Так це серйозні знаки камінь Найдін уже як 40 років нікому нічого не показував.

- Знаю. Але я відчув її своєю магією.

- Ну що ж тоді пора варити зілля і накладати закляття, - сказала чаклунка

Наступні години Варда змішувала якісь інгредієнти. Лаванда, шкіра жаби, око манти кори і ще всілякі мерзотсва.

- І останній інгредієнт, дай руку.

Він простягнув її руку і в той же час вона швидко зробила маленький розріз та додала кілька крапель в зілля.

Почавши говорити закляття в один момент відкрився портал.

- Що  це таке?, - сказав лорд.

- Схоже твоя красуня з іншого світу. Тому тобі самому прийдеться йти за нею. Ось візьми браслет він покаже тобі за 2 години, що потрібно вертатися. І пам’ятай тобі потрібно повернутися через 24 години, інакше застрянеш у  тому світі і в тому часі.

- Не думав я, що до цього дійде. Ну що ж молода відьмочко я йду за тобою.

Через мить він зайшов в портал, а там вже його чекав інший світ.

***

Продовження за 05.08.2021

Розплющивши, очі він не міг зрозуміти, що коїться навкруги. Приземлився Ейдар в маленькому переулку, непомітно для всіх. В нього трохи паморочилось в голові, але так все було в нормі.

Але те, що він побачив привело його в стан великого шоку. Де він опинився він поняття не мав, але те, що цей світ розвивався по гілці технологій він зрозумів одразу.

Великі металеві звіри пересувалися швидко і точно знали куди вони тримають шлях. Будівлі були настільки високими, що Ейдар за все своє життя не зміг згадати ні одну таку високу будівлю. Гуркіт, шум, сміх – це все, що він чув. Звісно він не виглядав як звичайний український хлопець, хоча в Києві нічому не дивувались. Всі ходили як хотіли  і це було нормально.

- Класний косплей друже, - підійшовши, сказав молодий хлопчина

- Косплей… Але все одно дякую, - відповів він.

Лорд вирішив не сперечатися, щоб не так сильно привертати увагу. Пройшовши кілька метрів він дійшов до великої будівлі, де було багато молодих людей.

Вже роздумовуючи над тим, як він знайде в такому великому місті свою істинну, він почув знайомий голос. Обернувшись, він побачив її. Струнку у легкому літньому сарафану вона здавалась тендітна, бездоганна. Волосся звисало з її плеч, а погляд мав в собі всі смарагди на світі. Вона була для нього так близько і так далеко. Ну не може він її викрасти серед білого дня, хоча думки такі були. 

- Єва дорогенька, куди ти зібралась, - зі сміхом промовила Надя. «Єва так ось як тебе звати, красуне», - подумав він.

- Куди, куди наче ти не знаєш піду в гуртожиток, дочекаюся дзвінка Марика він має мене набрати сьогодні по Zoom.

- І ти, що сьогодні не підеш з нами гуляти, ну не будь занудою поговориш з ним трохи і підеш з нами.

- Ні не сьогодні я втомлена і хочу присвятити себе розмові з ним. Ти ж знаєш, як я скучила.

- Ну як бажаєш. Але знай, якщо передумаєш я на зв’язку.