PAUL

Це передостаннє, але навіть більш важливе тренування, ніж в день матчу проти «Лучників».

Чесно, я справді нервував. І судячи із того, як Кеп ходить туди-сюди-туди-сюди-туди-сюди по вбиральні від одної стіни до іншої, він так само нервується, мабуть, навіть більше ніж ми усі.

-Марку, годі, ти скоро дірки у цій підлозі проб’єш, - Раян простягнув руку перед ногами капітана і він зупинився. – Ще ж не матч, і ми маємо аж два тренування попереду. І ну ду-у-у-у-же довгу промову від тренера, як і кожного року. – Раян тяжко зітхнув, а за ним і уся команда, але не Рей – він ж, бідолашний, нічого не знає ще про промову, яка триває немовби все життя і ми встигнемо посивіти, а тренер перетворитися на скелета. - Заспокійся, зроби вдих-видих.

Марк так і зробив. Здається, йому не дуже допомогло, бо він продовжив мотатися від однієї стіни до іншої і назад.

-Друже, 500 метрів уже находив? Можемо записати тебе на якийсь марафон, - я вирішив пожартувати, але, здається, не дуже вдало, бо Кеп подивився на мене поглядом уссурійського тигра, який програв у бійці іншому тигру тої ж масті. Я вирішив замовкнути, аніж наражатися на роздратування мого найкращого друга.

Тишу розірвав вщент свисток тренера. Не встигли ми хоч би перезирнутися, як у нашу роздягальню увірвався розпашілий та захеканий тренер.

-Чому ви так довго?! Сьогодні в нас тільки година тренувань, а я ще навіть не сказав ну ДУЖЕ важливі новини, - наголосивши на ключовому слові «ДУЖЕ» і залишивши після себе інтрижку (дуже велику, якщо хочете знати мою думку), він вийшов, полишивши двері розчахнутими навстіж.

Після його слів, ми кілька секунд сиділи мов приворожені і витріщалися на двері. Я сказав, що тренер ще не був таким збудженим, відколи… Та відколи ми не виграли усіх команд протягом року чотири роки тому! Раптом Марк різко підвівся і просичав:

-Як це… годину?! – Він обернувся до нас усіх. – Чого сидимо? Ми ж хочемо виграти, правда? Я питаю: правда?!

Ми ствердно загули, хтось навіть засвистів. Команда стала підводитися і попрямували до майданчику. Там нас уже чекав тренер, якому, мабуть, також не сидиться сьогодні на місці, бо він так само як перед тим і Кеп, ходив від одного кінця майданчику і до іншого. Чому всі сьогодні так переживають, включно зі мною?! Тренер зупинився просто посеред всього поля для гри в баскетбол і глянув на нас. А тоді раптом збудженим кроком він підійшов… Ні, підбіг до нас і махнув рукою на лавочку, мовляв: сідайте. Ну, ми сіли. Він почав знову ходити туди і назад, але тепер перед лавочкою, де ми сиділи. Ми всі здивовано переглянулися: що з ним таке сьогодні? Його підмінили, чи що? Раптом він зупинився просто перед нами і усміхнувся так щиро і широко, що мені аж стало не по собі.

-У мене є неймовірно хороші і погані новини. Але погані не такі вже й жахливі, - він байдуже махнув рукою, не перестаючи посміхатися. – Слухайте… «Лучники» не знайшли нового атакуючого захисника! А це означає, що гратиме запасний, і ніхто його не замінить, а так як гра довга, він вимахається до такої степені, що його буде дуже легко обійти та перехитрити! – Тренер радісно потер руки. –А також… Я дізнався дещо із їхньої тактики! Атакуючий захисник буде мати у них найменшу роль, тобто не рухатиметься так багато, як минулого чи позаминулих років! І Рею, Марку, ви маєте зробити абсолютно все щоб залучити його до гри якнайбільше. Жодні «ні» не приймаються! – Тренер, мабуть, побачив, як Еспресо обурено відкрив рота, щоб щось заперечити.

-Вибачте, а які погані новини? – Марк, весь на голках, запитав те, що нас цікавило найбільше. Краєм ока я побачив як Рей закидає таблетку, мабуть, оту декстрозу із тубуса і відразу швидко його сховав. Нервує, мабуть не більше і не менше ніж ми.

-Погані новини… - усмішка тренера трохи пригасла. Але він знову її повернув. – Що ж… 1 червня, коли має бути матч, може піти дощ. Саме в той час, коли ми гратимемо. Не пізніше і не раніше… - Тренер зітхнув під наші стогони і прокльони. –Знаю, знаю… Але дощ має бути літнім, несильним, а деякі прогнози погоди передають взагалі короткочасну мжичку! Тож вище носа і будьте оптимістами! І ще одна погана новина… Сьогодні тренування тільки годину. О, то чого я так довго говорю?! В нас залишилося… - він поглянув на наручний годинник. – 40 хвилин! А ще ж розминка та перерви! Ану, встали і раз-два! – Він пішов до нашого місця де ми завжди проводимо розминку, і при цьому очолив нашу вервечку, яка нила, проклинала погоду, і ну дуже гучно раділа через становище «Лучників». Ну, може, Рей не дуже радів. Але це і так ясно, та все таки він виглядав щасливим новиною. Бо він – тепер частина нашої команди, сім’ї. Охани, як я люблю казати, хоча мені мільярд разів казали, що це занадто секстинське та  сентиментальне слово.

Тренування йшло повним ходом, аж дрижала земля під нашими ногами. Ще й тренер весь час нас підганяв, типу от так вот:

-Хлопці, швидше! Рею, ти не у ту стійку став, а якщо той їхній атакуючий тебе оббіжить і ти не встигнеш навіть оком змигнути?! – Тренер як скажений почав вимахувати руками, поки Рей ставав у зовсім іншу стійку. І так повторювалося із кожним гравцем, байдуже хто він: запасний чи постійний гравець. Все що хотілося, це впасти на майданчик від утоми. Хоча у нас по суті 30 хвилин тренувань, тренер встиг так нас вимахати, як за останні роки навіть мій фізрук не зміг.

-Так, хлопці, на лавку віддихатися і випити води, запасні гравці сюди, на майданчик! Дупи підняли! Так, Арло, ви не будете весь матч сидіти на лавці запасних! – Під обурення Арло, тренер різко махнув рукою і вказав пальцем на майданчик із дуже і дуже суворим поглядом.  Поки я йшов на лавку, де сиділи всі запасні гравці, я почув як Арло бурчить щось про те, що «показувати пальцем – невиховано» і пирхнув. Може, заголосно, бо Арло недоброзичливо на мене глянув, від чого я відмахнувся і стенув плечима: у всіх бувають погані дні. Я дістав пляшку води зі своєї сумки і дивився на те, як Маркова вже повністю пуста пляшка перетворювалася на те, що називають сміттям яке служить для смітників, а не для того щоб з неї пили. Я пхикнув і Марк, мабуть, це помітив бо звернувся до мене із повною серйозністю, яку взагалі може мати капітан за 2 дні до матчу.