LILIA

Сьогодні неділя. Дівчата крутилися біля моєї примірочної у магазині «A&M Couture», що у Нью-Йорку, район Квіз. Тут я і Лінка хочемо взяти сукню для прому напрокат. Як виявилося, чутки у шкільній газеті про дрес-код виявилися правдивими. Ну, майже. Бо у чутках говорили про 1920-і, а нам сказали про XIX столітті.

-Як думаєте, ця кремова сукня мені підійде? – Я крутилася біля дзеркала у пишній сукні кольору ніжного бісквіту. Біля мене стояла Челіна з своїм оберемком суконь і терпляче чекала, коли я звільню їй примірочну, так як всі інші вже були зайняті. Біля нас тупцювала Кейра, яка не переносила довгі походи в магазини одягу&взуття. Вона ще тижнів зо два взяла напрокат тут сукню і порадила нам зайти сюди, бо я і Ліна помітно панікували, і недарма ж: до прому залишилося… тільки 6 днів!. Але, вона, мабуть, не очікувала що ми будемо тут стирчати десь із…

-Та-а-ак, підійде, бери її і впусти Челіну!

-Я ж казала так мене не називати, Кі… - пробурчала Лінка і залетіла зі швидкістю світла у сусідню кабінку, яку саме звільнила якась 40-річна жінка.

-Та знаю я, знаю, Bebé, просто ми тут стирчимо вже години з три, якщо не більше, - Кейра знову глянула на мене і підняла брову (чому я так не вмію… ех). – Тож, ти береш цю сукню?

-Ні, я ще поміряю ці дві… - я заслонила шторку під важкі зітхання BFF, якщо вірити браслетам на шиї у нас трьох, але не думаю що після сьогоднішнього походу в магазин це все ще актуально.

Я скинула важку, з багатьма спідницями  шифонову сукню і взяла до рук зелену, кольору оливки з білим мереживом по краях рукавів та самої сукні. Я вдягнула його, розпустила волосся і відсмикнула шторку.

-А ця як тобі? – Все ще дивлячись у дзеркало, запитала у Кейри і Челіни, яка вже, здається, вирішила із сукнею і тримала її в руках у спеціальному чохлі для одягу.

-О, ось ця ідеальна!

-Так, вона ніби на тебе шита!

Я посміхнулася дівчатам і глянула в дзеркало ще раз: це була сукня, яка мабуть була натхненна сукнею Кетрін Пірс. Під схвальні вигуки дівчат я вирішила: беру. Залишилося тільки взяти її напрокат і заплатити за це! Знову заслонила шторку і хутко скинула її. Паралельно переодягаючись у свій звичний одяг: рожевий топ у білу смужку і джинсові шорти, я стала вішати сукні назад на плічки і причіплювати до гачків на стіні примірочної. Я вийшла з примірочної, взяла ту саму сукню, що так нагадувала сукню Кетрін Пірс, і пішла до каси.

-Доброго вечора, я беру ось цю сукенку напрокат на 7 днів!

-Доброго і тобі, дитино… Що кажеш? – Бабуся за касою придивилася до мене, а тоді до сукні. Я вже відкрила рота, щоб відповісти, але вона далі говорила. – Оцю суконку? Так, звісно! З тебе 150 доларів і принести ти її маєш наступної неділі, гаразд, дорога?

-Так, звісно, - простягаючи купюру, я дивилася як літня жінка пакує відтепер мою сукню (на тиждень, але то деталі) у спеціальний чохол. Взявши гроші і давши здачу, вона простягла його мені. Я підстрибом взяла його і вибігла на вулицю, навіть не почекавши дівчат. Поскоріше вже б одягти її на пром наступної суботи!!

-А на нас почекати не хочеш? – З магазину під руку вийшли Ліна і Кі.

-Вибачте.. Просто я така рада!

-Гаразд! А тепер давайте до найближчого магазину, я так їсти хочу! А потім до нас додому, тато приготував курячий рамен і запрошує вас скуштувати! – Лінка потягла нас у бік міста, де все вирувало та кипіло від жари: її чолка прилипла до чола і вона її струснула.

-Класно! Твій тато має найсмачнішу азійську кухню у світі, так йому і скажи! – Я смачно облизалася від самої думки про рамен від тата Челіни, містера Олівера Сент-Джеймса.

-Ей, Ліль, не підлизуйся до мого тата, від цього ти додаткової порції варених яєць або цибулі не отримаєш! – Лінка розсміялася і штурхнула мене  своїм гострющим ліктем у бік.

-Ауч, боляче! Кейро, притримай свою дівчину, вона агресує! – Сміючись, я вибігла наперед і обернулася до них лицем.

-Ліліє Ейвері, це я агресую? – Ліна підняла одну брову, тоді другу і насупилася. А тоді обернулася до своєї дівчини, Кейри.- Ні, ну ти чула?

-Та чула, чула… Але лікті в тебе справді гострющі… Особливо правий… Ай! – Ліна легенько штурхнула її правим ліктем (той, що гостріший, на думку Кі), позаяк Кейра була вищою. Я розреготалася: тепер я тут не одна жертва Ліниних ліктів!  У магазині ми скинулися на Гавайську піцу (ми грішниці… просто грішниці! Що б сказала моя тітка з Італії? – пробурчала Кейра), пачку чіпсів Pringles та велику пляшку коли Dr Pepper. Запхавши це все у світлий Лінин шопер, нав’ючені чохлами з одягом під здивовані погляди перехожих, ми попленталися до зупинки маршрутки.

-Тож… Хто саме вас запросив на пром? 9- 10-класникам ж не можна йти на пром, хіба що вас запросили туди 11- 12-класники, - наминаючи рамен, я глянула на подруг поверх тарілки.

-Мене запросила моя двоюрідна сестра, Дара, - Кейра затягнула макаронину через губки, складені трубочкою.

-Хтось хоче ще варених яєць? – До нас підійшов тато Челінки із мискою половинок варених яєць.

-Я! – Потягнулася по дві останні половинки, коли раптом їх у мене вихопили. Просто з-під носа! Я озирнулася, шукаючи того, хто їх у мене вкрав. В цей момент в мене було відчуття, ніби з моїх очей йдуть блискавки, як у Тора, бога скандинавської міфології і персонажа Marvel (я колись дивилася серію із Реєм і кимось із його друзів, Матео, здається).

-Оу, вибач) – до мене блиснула усмішка бездоганно білих і рівних зубів, але точно не такого ж характеру. Рендал-Ренд. Старший брат Ліни.

-М-м-м… Тату, ти найкращий! Такий смачний рамен я навіть у найкращих ресторанах не куштував!

-Ти! Віддай мої половинки яєць!

-Яи’их яєс? – запитав Ренд з повним ротом чогось, що дуже нагадувало… білок і жовток! Смачний, пружний білок і жовтий, аж легко помаранчевий і рідкий жовток…

-Спокійно, я зварю ще! Правда ж, Ремі? – Підхоплюючи на руки меншенького і ду-у-уже милого, чорнявого хлопчика, молодшого братика Ліни. Їхній тато пішов на кухню разом із Ремі, а в їдальні залишилися я, дівчата і Ренд.