RAY

RAY

Я сидів на ліжку головою вниз у своїй кімнаті і розробляв дизайн шкільної газети чи журналу – кажіть як хочете. Головний редактор, 12-класник Майк, доручив мені головну тему цього місяця – шкільний пром. За словами Лілі, Пола та всіх інших - кожного року наша школа організовує щось схоже на випуск усіх дванадцятикласників. Навколо цієї теми розгортається багато пліток та обговорень у шкільних коридорах. Після уроків ще минулого тижня я написав про це статтю і, показавши її головну редакторові (який її схвалив) став розробляти дизайн сторінки. Зверху великими літерами написав заголовок:

MAIN TOPIC OF MAY: GOSSIP, DISCUSSION AND SURVEYS. SCHOOL PROM.

(стаття буде у моєму новому записі)

Додавши останній штрих, наклейку курсора на кутику сторінки, я вже хотів зберегти аркуші статей і вийти з програми, коли до моєї кімнати постукали.

-Заходьте, - я неуважно махнув рукою у бік дверей, дозволяючи зайти.

-Е-е-е… Я справді можу зайти? – долинув дуже знайомий і дратуючий голос. Я підняв голову і глянув на того, кому він належав. Марк Вест, капітан баскетбольної команди «Авангарди». Я помітив, що він незвично нервозний, хоча і намагався здаватися спокійним і розслабленим. У руках він крутив фантик від цукерки.

-Що ти хочеш? – Я сів нормально і миттєво випрямився.

-Ну… Я… Подумав, що нам треба поговорити, - сказавши це, Марк плюхнувся на моє помаранчеве крісло-мішок, навіть не запитавши дозволу. Наглий же.

-Цікаво, про що нам потрібно поговорити? І як же капітан зміг удостоїти мене такої честі?

Кеп закотив очі, ніби тема була зрозумілою. Він мене дратує. Дуже.

-Про твою минулу команду.

Я стиснув пальці так, що аж побіліли кісточки: та скільки можна?

-Вони мої друзі, Марку.

-О, я й не кажу що це не так. Просто хочу впевнитися, що ти не зливаєш їм нашу тактику.

-Я ж казав, що ні! І навіщо це мені?

-Вони наші конкуренти і вороги, не забувай про це, Реймонде, - Марк підвівся.

Мене ніби вдарило струмом. Це він уперше назвав мене на повне ім’я. Не «Рею», не «Новенький», не «Еспресо». Господи… Я відкинувся на подушку і закинув голову назад.

-Я не зливав би тактики іншій команді, навіть якби вони стали на коліна. Просто щоб ти знав, капітане.

-ОК, чудово, - я краєм ока побачив як він криво посміхнувся і вийшов. Двері закрилися з тихим клацанням.