BRIAN

На годиннику 11:23. Діти, тобто, вибачте, підлітки, сплять. Вони роблять це так солодко, що я і моя дружина вже вирішили їх не будити до школи. Тим паче, сьогодні ми будемо знайомитися із Марком – хлопцем Лілі. Написавши записку і наклеївши її на шафу квадратиком скотчу, я вийшов з кімнати Рея. Тоді я попрямував до кімнатини Лілі, яка була прямо навпроти Реєвої. Я постукав у двері з табличкою «НЕ ЗАХОДИТИ!» і, що мене здивувало, у відповідь почув:

-Заходи!

А я думав вона ще спить, вона ж переважно до 12 чи навіть 13 спить, особливо коли її ніхто не будить…

-Ліль, - хотів вже сказати про прибирання в її кімнаті, бо прийде ж її бойфренд (чи як там вони зараз називають своїх залицяльників?), але побачив просто диво: супер чиста кімната, вона біля дзеркала, фарбує вії тушшю.

– А-а… Ти куди збираєшся?

-З подружками погуляти, а потім і з Марком, можна ж? А де мама?

-Можна, думаю. Мама збирається, ми зараз їдемо до її куми, твоєї хрещеної.

Лілі застигла з тушшю в руці. Вона граціозно повернулася до мене на п’ятці.

-А як же Марк і вечеря?

-Та ми повернемося до восьмої, не хвилюйся!

-Ну, тоді я вже йду! – Вона схопила сумку і вже була готова бігти, тільки от раніше я не бачив, щоб вона носила цю сумку, але бачив таку ж ідентичну у Кассандри…

-А це не мамина сумка, Ліль?

-Що? А, так… Ну, вона дозволила!

Я зітхнув.

-ОК, біжи вже, - розкуйовдивши їй волосся, пішов вниз сходами. У коридорі, дивлячись у дзеркало, чепурилася Кассі.

-Вона твою сумку взяла, ти знаєш?

-А-а, так… - Вона продовжила розчісувати своє довге чорне волосся. Я пішов до машини, заодно взявши величезні торби з різними закрутками, овочами та подарунками. Повірте, навіть гантелі так не важать!

-Касс, а ти впевнена, що нам все це потрібно? Вони в Лос-Анджелесі ніколи овочів чи закруток не бачили, чи що?

-Це ж домашні, а вони купують, а там все в хімікатах! – Вона обурено розвернулася до мене, як перед нею Лілі.

Я кивнув і потягнув ще дві торби до багажника, де ледве все розмістив так, щоб воно не побилося і не попадало. Я сів розігрівати машину. Від Джерсі-Сіті до серця Нью-Йорка в таку годину ми добиратимемося годину, якщо не більше, через всі ці пробки, хоч і місто, де ми живемо, всього за 10 кілометрів від мегаполіса.

Кассандра вибігла до мене, як завжди, красива і вся при параді, ще з якимось пакунком, мабуть, для 6-місячної донечки її куми - Кріс. Вона сіла в машину і ми виїхали.

-Думаєш, варто все таки було брати із собою Рея і Лілію?

-Ні, вони вже не діти, самі справляться. Та й Ліл пішла гуляти і на побачення з Марком, чи як там його звали, а Рею я записку написав і приклеїв на його шафу з різними вказівками.

-Ну… - Вона глянула у вікно. – Гаразд.

Я поклав свою руху поверх її.

-Все в них буде ОК! Ти точно нічого не забула?

-Ну, може фрукти треба було…

-Касс!

Ми засміялися, а я повернув ліворуч, затори просто до небес, як я і думав. І не об’їдеш, бо оштрафують. Ну, за годинку точно доберемося…