KEIRA

-Тобто ти хочеш сказати, що мого брата хтось штовхнув і через це він міг втратити роботу??

-Та жінка випадково його зачепила, Ліл. Тим паче, вона заплатила за всі ці склянки і бокали. І він таки міг втратити роботу, це була досить дорога посудина як для цієї піцерії. Вона підійшла б ліпше для ресторану чи якогось п’яти зіркового готелю. – Я зробила ковток «Монстра» і окинула дівчат поглядом. Ми сиділи у древній підсобці, кімнаті для персоналу, якщо хочете: тут можна зібратися, посидіти і відпочити після важкої зміни. Просто над потертим, жовтим і старим як прокльони Рея (якими, мабуть, лаялися ще за часів царя Гороха), кріслом-мішком висів плакат з написом «ВХІД ТІЛЬКИ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДУ», але хто там їх слухає? Всі заходять, то й ми тут посидимо трохи.

Що до сьогоднішнього інциденту, то так, Реймі-Неймі випадково штовхнула старшого віку жінка, яка пробиралася до столиків на другому поверсі. Але, вона перепросила, пояснила все мене менеджерові і заплатила за посуд. Отож, Рею дуже пощастило, що я, як вже зрозуміло, пояснила дівчатам. Ліля досі обурювалась:

-Як можна було штовхнути його? Коридор ж такий широкий і…

-Ну, Ліль, так буває! Згадай як три роки тому ти випадково налетіла на хлопчину років 16-ти і він впустив тацю з неймовірно дорогими стравами. – Ліна відкрила пляшку води і надпила, косячи свої чорні, азійські очі на мене, і ми розсміялися.

-Ой, всьо, всьо…  Теж мені, не маєте що інше пригадати!

-Гм… Слухайте, а як що до того театру куди ми мали б піти з класом, то ми йдемо чи ні? Мене не було, тож самі розумієте… - Лінка розвела руками і ніяково посміхнулася.

-Так, ми підемо, не хвилюйся! Ми ж усі знаємо, чому ти хочеш піти… Там активно згадується тематика волонтерів, чи не так? – Взявши її за руку, всміхнулася. Ліля вже щось строчила в телефоні, мабуть, знову тисячу цьомчиків «до завтра» і «на добраніч». Двері кімнати скрипнули:

- Місіс Рабшук має сказати нам завтра. Ми всі маємо бути слухняними зайчиками! – до кімнати ввійшов Реймі-Неймі, очевидно, підслуховував під дверима.

-Ти неслухняний зайчик, якщо маєш таку огидну привичку, як підслуховувати! – я демонстративно закотила очі.

-Я й не підслуховував, просто почув твої останні слова і склав два плюс два, - Рей стенув плечима.

-Ага, аякже, так і повіримо тобі…

-Бери свої речі і йди-и-и! – Ліля підвелася і почала штовхати свого брата ліктем в спину, щоб він швидше рухався. Ми підвелися і стали їй допомагати виштовхувати його за двері: вони хлопнули прямо перед його носом і відкритим ротом.

-Ось так! Тож, куди підемо? Може, в те «Делулу кафе»? Ти ж там була, а, Ліль? – Вона кивнула, – То порадиш нам щось, ходімо! Хлопці і почекають. – Я і моя дівчина підхопили її під лікті, прямуючи прямо на вихід.