RAY

День у школі розпочався так як завжди: уроки-тести-нова тема-д/з-підготовка до екзаменів. Сьогодні вже 1 травня, до фінальних екзаменів, які оцінюють твої знання протягом всього року, залишалося всього 22 дні. До 23 травня на нас чекають проекти, ще більше тестів та ще більше тем, які потрібно вивчити чи пригадати. Кожен вчитель метушився над тим, щоб закінчити теми до іспитів, і встигнути ще й усе повторити.

-Ми ще досі не взялися за тригонометрію! Та швидше пишіть, рухайтеся! – метушилася міс Калькулятор, чи то пак, міс Рабшук. Вона включила презентацію про тригонометрію і скривила свою, як я вже зрозумів, легендарну кислу мармизу. На уроках історії США було те саме:

-Т-а-а-а-к… - містер Вайлдер сів у крісло і почав гортати журнал, окинувши оком клас і перебираючи свої численні білі та чорні афро-косички. Тоді він поставив свій журнал, знову взяв його, потім знову поставив. Нарешті взяв його до рук і відкрив на потрібній сторінці, поки клас очікувально поглядав на нього. Я перевів погляд на Марка, який засинав за партою. Раптом він підняв очі на мене, високо піднявши праву брову. Я стенув плечима і почервонів, доки капітан розплився в нахабній, хитрій та цілком задоволеній посмішці.

Раптом вчитель клацнув переді мною пальцями.

-Рею, планета Земля викликає тебе, прокидайся. І Марк, тебе це також стосується, досить шкіритися! Мм… Ні в кого немає хвостів? О, Марку, я пам’ятаю ти мені не здав презентацію про порівняння президентів США. Нагадаю, ти брав тему «Байден проти Трампа»… Щоб завтра все вже було готове! – Вчитель ніколи не дозволяв собі гримати на своїх підопічних, але цього разу містер Вайлдер грізно глянув на Веста, показуючи: справа серйозна.

Тож, як бачите, кожен раз кінець року перетворюється на ще ту веремію з оцінок, тестів та стресу як вчителів, так і учнів та учениць…

Прийшовши додому після уроків та численних додаткових, кинув рюкзак в передпокій, роззувся та поклав взуття біля табакерки.

-Тату, я вдома…

Ніхто не відповів.

-Тату? – Я пішов на кухню. На столі лежала записка, і моє серце пропустило удар. Останній раз, коли він писав записку, там йшлося про те, що він повертається на війну, не дивлячись на протез лівої руки. Хапнувши папірець, пробігся очима по рядках: «я йду по продукти, не забуть…». І все. Далі я не читав. Впавши в найближче крісло, полегшено зітхнув. Він зараз не йде на війну, він буде тут ще місяців 2 чи навіть більше… Повторював це собі багато, багато разів. У дверях почулося вертіння ключа. На порозі з’явилася постать Лілі: вона, звісно же, була на побаченні зі своїм Марком. Іноді це мене дратувало, звісно ж, як старшого брата.

-Я прийшла!

-Угу…

-Де тато? – Очі Лілі широко розплющилися.

-По продукти пішов, - я дав їй вже зім’ятий папірець.

-Чого він такий помнутий? Де ти його взагалі відшукав, на смітниках?

-Та ні, я рознервувався, я…

-О, - Лілі перебила мене. – А ще він написав, що ти маєш помити машину, з нього шоколадка, - її очі загорілися, як у дитинстві. – А можна я з тобою? Розділимо шоколадку на дві половинки, м? Давай?

Я глянув на годинник: дві години до вечірньої зміни в піцерії «Sandy’ House». Якщо ми двоє митимемо татову «ластівку», буде швидше… Ні, не думайте, що я хочу ділитися шоколадкою! Але зрозумійте: ти дивишся на неї, вона робить очі цуценяти, яке благає про кісточку, і ти вмить погоджуєшся на все, що вона просить…

-Гаразд вже. Але мені більша половина! – Я показав їй язика та втік в свою кімнату під її обурені вигуки. От так виглядають будні сестри та брата…

Після того, як ми помили машину, тато вручив нам по законній шоколадці.

У піцерії…

-Кейро, піди прийми те замовлення, прошу тебе! – Намагаючись втримати рівновагу, я тримав дві таці з дуже і дуже крихкими склянками соку та бокалами з вином.

-Ага, в мене і своїх замовлень вистачить, Рею! – Кейра саме підхопила дві щойно поставлені на столик в кухні таці зі стравами та кавою і помарширувала у зал, мов відчайдушна рицарка, яка йде на поле бою. Кейра – це бесті Лілі, і вона справді досить войовнича, має дівчину. І це також, до речі, найкраща подруга Лілі, Челіна або ж Лінка.

Раптом я відчув поштовх із-за спини. Втративши рівновагу, впустив таці з напоями.

Скло жахливо задзеленчало і розбилося, а напої огидно розлилися по плитці коридору… На звук матеріалізувався менеджер.

А щоб тебе…