MARK

Після того, як Рей повернувся в команду, тренування знову стали такими ж, як були. Ніхто, звісно, не сюсюкався з Новеньким і не згадував про той випадок два тижні тому, і добре: не потрібно про це нюні розводити. Коли настала 2-га за розрахунком велика (20-ти хвилинна) перерва, я сів на невелику лавочку, туди вміщаються максимум троє людей, знаєте. Ну, я туди й сів щоб перепочити. Довга лавочка була зайнята. Звісно, туди би ще помістився я, Рей і 2 лівих людей, якби наш наглий Арло не простягнув свої ноги, спершись об стінку трибун. Біля мене сів Рей. Раптом я помітив, що якась дівчина, на вигляд 15-16-річна, підбігає до нас. Проста така, нічим від інших дівчат не відрізняється: волосся як волосся, чорне, густе і підстрижене під каре. Кросівки-джинсові шорти-футболка-білий обруч. Кажу ж, вона нічим не відрізнялася від інших дівчат. Але в неї були досить виразні карі очі. Вона точно не в нашій школі навчається і не є подругою Лілі, бо вона вже мене зі всім перезнайомила, вона сама так казала. Оці її виразні очка посміхалися, і її погляд був спрямований на Реєву спину, що чомусь мене трохи роздратувало. Раптом ця дівка закрила очі Рею долонями і весело вигукнула:

-Вгадай хто це!

-Клер..? – Вона забрала свої руки, а він різко повернувся до цієї Клер. Що це за ім’я таке, «Клер» ? Мені нагадує слово «клерк», я до цього справді не чув цього імені, аж дивно… Воно звучить по-американськи, не те що ім’я Челіни – Ліліної бесті. Раптом Рей обійняв чорноволоску і швидко цьомкнув у губи, а тоді вигукнув:

-Ти ж мала приїхати аж через тиждень!

-Сю-у-у-у-рприз! – вона ще ширше посміхнулася. Як можна так широко посміхатися??? І як у неї ще губи не порвалися від такої посмішки? Знаєте, я розумію що так думати про людину, яку нафіг не знаєш, неправильно, але я ну дуже не люблю коли людина приходить без попередження і перериває тренування, перерва вже закінчилася.

 Лавочку оточила вся команда, і всі почали говорити навперебій. Я вирішив підвестися, бо мене вже затискали в цьому колі.

-Ей, Новесенький, а що це за красунька поруч із тобою? – Пол придивився до чорноволоски.

-Знайомтеся, це Клер, вона моя… ну… - Реймонд у мить зашарівся.

-Привіт! Я його дівчина, Рей просто занадто сором’язливий, тож мушу іноді говорити за нього. – Клер вдавано зітхнула, а тоді засміялася. Новенький також посміхнувся.

Рей обійняв свою дівчину за плечі, сміючись з підколок та дурнуватих запитань хлопців. А я то думав, що цей рижий гремлін не вміє сміятися...

-Так, що тут за галас? Чого ви Рея і його дівчинку затиснули? Ану, Рею, хлопці, встали і на майданчик! Кроком руш! – це тренер пробрався крізь весь цей пресинг і врятував наше тренування. – І не забувайте що менше як за місяць, 5 червня, буде матч з «Лучниками»! Ми мусимо виграти цього року, і ніяких «додаткових хвилин перерви, бо ви виявили що у Рея є подружка», Арло!

-Так я ще нічого навіть не сказав! – Арло обурено зажестикулював у бік тренера.

-Ти відкрив рота щоб це сказати, в тебе все завжди на обличчі написано, якщо ти не знав. Все, досить пустих балачок, я ж сказав, тренування не зупиняється!

Ми всі побігли на майданчик, а Рей забрав руку з плечей дівчини, знову всміхнувшись їй. Вона посміхнулася у відповідь і пішла на трибуни до моєї дівчини.

Після 5-ох разів повторювання тактики на практиці, тренер сказав що ми можемо іти до роздягальні. Я швидко переодягнувся і пішов до Лілі. Вона саме щось розказувала Клер, з чого я почув тільки ім’я Ейвері та моє (пліткують і обговорюють останні події, 100%), а тоді їхня розмова різко урвалася, вони попрощалися і Лілія поспішила до мене. Посміхнувшись один-одному, ми взялися за руки та пішли з баскетбольного майданчику у парк, що знаходився прямо біля майданчика, де проходять наші тренування. Перед тим як зайти вглиб парку, я кинув останній погляд на Рея і його дівчину, вони, до речі, також взялися за руки і попростували в протилежному напрямку, у бік ЖК.   

-До речі...

-Мм? – Я підняв погляд на Лільку. Вона задумливо дивилася на наші переплетені руки.

-Учора ввечері хтось підклав під наші двері пакет з фруктами, цукерками, таке всяке, знаєш?

-Ага. – я швидко кивнув головою, аж шия хруснула. Хруснула так добряче, але Ліля, здається, і не почула, продовжуючи говорити.

-Так от, як думаєш, це Клер принесла той пакунок?

-Не знаю…

Та я знав. Це я його приніс. Чому? Навіщо? Розумієте, це я приніс Лілі і Рею, бо я знав як Ліля переживала за свого брата, хоч і напів рідного. А Рей… Що ж, він хворий і все таке, тож йому теж прийшлося щось купити. А, і ще. Я написав на маленькому листочку, лівою рукою (права рука тримала ківі), якою не пишу, але думаю вони там розібрали. Так от, на тому листочку я написав, що це типу Рею. Бо якщо б я написав, що це Лілі, вони б там зрозуміли, що це я приніс пакунок, і той засранець Ейвері до мене б прикопувався чи я вважаю їхню сім’ю настільки бідною, що аж неспроможною купити собі фрукти. Звісно, вони не бідні, навпаки! Просто, я хотів попіклуватися про свою дівчину, маю надію, вона собі щось взяла із того пакета.

-Слухай, а ти щось собі брала з того пакета?

-А, так, взяла цукерки деякі, а що?

-Та нічого, я просто запитую. Але давай вже досить про той містичний подарунок твоєму братові. Особисто я вважаю, що потім правда все одно спливе на поверхню, і ми дізнаємося хто приніс той пакет під ваші двері, - насправді ж, я сподівався, що ніхто і ніколи не знатиме про це. Хоча, мабуть, я таки розкажу Лілі про це колись. – То як в тебе справи? Як пройшов день?

-О, ти не уявляєш…

І полилася історія про те, як в класі вилили фарбу просто вчителеві на голову. Ми стали говорити про музику, першу любов, шоколадні батончики, вчителів, яких ненавидимо і який просто обожнюємо ( у неї це місіс Рейтарі, вчителька типу мистецтв, а в мене вчитель фіз-ри, а також вчитель Всесвітньої історії і історії США, хоча інколи містер Вайлдер мене дратував, визнаю). Тоді ми зайшли в кафе, а потім знову гуляли парком. І в нас стався ще один поцілунок, з присмаком матчі, яку так любить Ліля, просто там, у парку. Поцілунок змусив забути мене і про Рея, і про Клер, і про матч з «Лучниками» - непереможною командою.