ARLO

У роздягальні кислі міни усюди, прям усюди. Всім було сумно, що нашого Новенького, Рея, 2 тижні тому забрала швидка. Найгірше, здавалося, було нашому Кепу. Він себе звинувачував у тому що нічого не запитав, хоча бачив як той приймає ліки. Та якщо чесно, ми всі бачили, нічого не поробиш вже. Шафка Новенького була порожньою, прочиненою, на неї з кожним разом хтось сумно поглядав, ніби зараз там з’являться речі Рейчика. Ох, павуки там знайдуть свій дім, ось що я вам скажу…

-Ей, Марку, ти так сумно не дивися на ту шафку, там павуки вже прижилися, запізно!

-Арло, твої жарти є…

Він так і не сказав якими мої чудові жарти є. Вхідні двері роздягальні відчинилися, і звідти постав наш Рей, розігруючий. Він ніяково став при вході, тримаючи сумку в лівій руці, а в іншій – пляшку з водою.

-Е-е-м… Привіт? – зронив він. Ми глянули на нього так, ніби він став марсіянином і сказав щось типу: Блім-бул-ац-бум. Ми застигли як вкопані, з відкритими ротами.

Мені в рот муха залетіла… А казала ж мама: не відкривай рота коли здивований, комаха залетить! Але на смак це не так і погано, якщо говорити про торкання язиком. Я закашлявся, аж Джо прийшлося кілька разів гепнути мене по спині. Я виплюнув муху і вона, мокра, липка, поповзла під шафки. Ніхто не помітив мухи та мого закашлюванння, окрім Джозефа. А таки треба було з’їсти ту муху, це ж безкоштовне м’ясо… У роздягальні відразу утворилася метушня та радісні крики через повернення любого Новесенького. Я стрибнув Рею на спину, ми сміялися, жартували. НУ, всі окрім Марка. Він стояв, похмурий, і дивився. Після того як наші емоції уляглися, він запитав як Рей почувається, чи все ОК і ВСЕ. Тепер я офіційно їх шиперю. Це ж яка напруга, яка ненависть…

Рей поставив  свою сумку на лавочку, і почав класти свої речі у шафку, коли раптом він обернувся до нас.

-До речі, вчора ввечері хтось під двері поклав пакет з фруктами та цукерками, але по суті це не міг бути ніхто, окрім когось із команди. Якби це був тренер, то він би міг вручити мені пакет прямо в руки. Також, він не приходив би до мене десь о 11-12-ій ночі. Хто з вас це зробив? – Рей окинув поглядом кімнату.

-Ну-у, може в тебе з’явилася залицяльниця, або… залицяльник? – Пол примружив очі і хитро посміхнувся.

-Ой, та ну тебе… Тож ніхто з вас не підкладав мені пакет?

Ми всі заперечно похитали головами, хоча я помітив що Марк зробив це із запізненням. Рей також перевдягнувся і вийшов, виглядаючи при цьому таким задуманим, ніби він на тесті. Марк вийшов за ним.

Інша частинка команди стала в коло і почала обговорювати Веста і Ейвері. Я також втиснувся туди, бо не пробачив б собі, якби пропустив таку важливу нараду.

-Ви бачили як Марк подивився на Рея?! – Ітан аж випустив з рук м’яч, і Матео його підняв та подав йому.

-Ага, і просто сухо запитав як його здоров’я! – Раян почав активно розмахувати руками.

-Ми всі запитували як він. – сказав Оуен, схрестивши руки на грудях.

-Але ж не таким тоном, ніби Рей зрадив усю команду! Він за нього не переживає? – Ноа оглянув «залу» де ми зараз обговорювали двох молодих людей.

-Ну, у що-що, а у те, що Марк піклується про людину, яка йому не подобається, я не повірю. – мій братик стенув плечима.

-Він за Лілю переживав, це точно. Можу побитися об заклад що за Рея також… - Пол витяг 5-доларову банкноту і віддав Джо, моєму братові-близнюкові зі словами:

-Якщо виявиться що це не Марк підклав той пакет Рею під двері, то гроші твої, а також я буду винний піцу всім, хто є в цій команді, ясно? А якщо я буду правий, то ви всі будете винні мені піцу. Навіть дві. Але цій парочці ні слова. То що, по рукам?

Джо впевнено посміхнувся і сказав:

-По рукам!

Ми почали обговорювати це і по дорозі на майданчик.

-Думаєш, це таки Марк поставив Рею під двері той пакет з фруктами та цукерками? – прошепотів Раян до мене.

-Та 100%!! – сказав я. Здається, трохи заголосно… У-у-у-пс?

-Про що ви? – до нас підійшов Марк.

-Е… Ми… Ну, ми… - я панічно глянув на Раяна. Друг став позаду Марка, і почав одними губами показувати слово «матч».

-А, та ми про те чи програє в цьому році команда «Лучники»!

-Гм, та невже? – Марк примружив очі, поглянувши зверху вниз. Я склав руки за спиною та посміхнувся по-дитячому щиро. Ще ніхто не міг не повірити мені, після того як я так посміхався.

-Так, а чому я маю тобі брехати?

Марк стенув плечима і відвернувся. Фух… Пронесло ж! Добре, що до мене дійшло, що хотів донести мені Раян. І добре, що я вмію так усміхатися, що навіть кеп повірив!

Я гепнувся на лавочку біля Оуена. Все таки як же добре просто пасти задніх, мружитися від сонечка і дивитися як вони там потіють на матчі… Рівно до того моменту, поки постійний гравець не займе твоє тепле місце на лавочці, а ти підеш грати замість нього. І, звісно, навіть запасних тренують на рівні із постійними гравцями. Тренер свистком закликав нас ставати до розминки. Цікаво, чи справді це Марк приніс Рею ці фрукти.

Якщо ніхто інший не приносив…