LILIA

Ночівля у Кейри пройшла чудово. Її батьків не було вдома, тож квартира належала повністю нам! Ми билися подушками, пили холодне какао з вершками та дивилися K-драми.  А  також ми вирішили всоте подивитися мультфільм «K-pop Demon Hunters» з попкорном та гарячою локшиною зі спеціями. Здавалося, що нічого не може покращити мого настрою ще більше. Я кинула сумку в передпокій. Скинула рожеві кроси, перехоплені на останні знижках і почула як шумить кавоварка, а посуд легенько дзенькає. Я вирішила що це Рей, бо мама на зміні, і попрямувала на кухню привітатися. Завмерла на місці. Це…

-ТАТУ-У-У-У!!! – я підскочила і кинулася йому на шию.

Він підхопив мене, як колись, і закрутив по кухні. Але, мабуть, я стала набагато важчою (о ні, невже я погрубшала?! Треба буде зважитися…), бо він дуже скоро мене відпустив. Я обійняла його, притулившись щокою до його, покритою щетиною. Колись, коли тато голився і він нагадував Санта Клауса через велику кількість пінки, я думала що це справді Санта з подарунками. Потім, коли мені було десь 5 років, я просила тата намастити себе цією пінкою і вдавала із себе допотопного Клауса: вдягала м’якеньке, червоного кольору мамине пальто, вдягала новорічну шапку і закидала торбочку за плече, як на картках з побажаннями та мультиках, які дивилася. Я заходила до Рея, давала йому торбинку з подарунками (насправді це була сумка з принцесами для перевзувного на фіз-ру. Туди я запихала різне сміття: пачки від чіпсів, цукерок та навіть коробочку від томатів Черрі), і ледве стримувала сміх: перші рази він завжди дуже радів, очікуючи на справжні подарунки, а не на купу сміття. Коли тато нарешті поставив мене на підлогу, я засипала його питаннями:

-Ти коли приїхав? Чому мені ніхто не подзвонив?

-Я приїхав буквально вчора в ночі. За словами Рея, ти вже була як дві години у Кейри, не хотів тебе підхоплювати з ночівлі. Тож, як справи в школі?

Я стала розповідати йому про школу, про міс Калькулятор, про нестерпні домашки і тести, які хочеться поскоріше здати. Коли тато дослухав моє обурення, поставив останню чашку сушитися, взяв рушник і став витирати руки:

-Ліль, мені тут птах нащебетав, що у тебе новий залицяльник з’явився…

-А цей «птах» часом не з «Авангардів»?

-Саме звідти, – тато всміхнувся, повісив рушник на гачок і обернувся до мене, спершись на стільницю. – Тож, може, запросиш його до нас на вечерю? Наступного тижня, чи коли він буде вільний. Я і мама змогли б ближче з ним познайомитися, поспілкуватися з ним, зрозуміти що він за людина…

-ОК-ОК, не нагнітай! Він справді чудовий, тат. Тобі і мамі нічого хвилюватися.

-Так, але я все одно наполягаю на вечері разом! Все таки, треба ж знати на кого мої внуки схожими будуть… - тато пхикнув і обернувся до другої гори посуду.

-Тату! Ну які діти, ну які внуки… - я розчервонілася.

-Ну як які? Та такі… Ну, гаразд, іди уроки роби, ти ж сама недавно жалілася на «гору домашки, за яку і брати не хочеться». Якщо щось незрозуміло, питай, я підкажу.

Я підвелася, бурмочучи про некомпетентність вчителів та їхнє неправильне ставлення щодо д/з для їхніх учнів та учениць. Ні, ну справді, хто придумав цю школу? Навіщо??? Але, це на 650% був хтось, хто ненавидів дітей. Будь-якого віку. Вийшла у коридор, підхопила сумку і потупала в свою кімнату. Зайшовши у кімнату, я кинула сумку на ліжко і потяглася до рюкзака. Дістала бінер і глянула на записані на полях всі домашні завдання, які потрібно зробити на завтра. Але вже за кілька секунд захлопнула його і впала на ліжко. Бляха-муха… От за що? Мені потрібно зробити 2 презентації з фізики, підготуватися до тесту з історії США і зробити задачки з алгебри. Я схопила подушку, притиснула її до лиця і загарчала. Я це буду робити до 11 класу, або й після нього! Чому вони задають стільки уроків?!

Раптом з-за дверей почувся стукіт: зайшов тато з чашкою кави.

-Потрібна допомога?

Я кивнула і ми почали. Він допомагав мені з задачами та підготовкою до тесту. Також позичив свій ноутбук для презентацій, так як мій чомусь не міг загрузити PowerPoint. Татко сказав що потім подивиться в чому проблема і припустив що це через те, що на ноутбуці «хтось» витратив майже всю пам’ять гаджету.

-Треба буде почистити галерею, туб та деякі інші додатки. Але про це потім. Зараз тебе чекають 2 презентації з фізики, - громовим голосом додав він.

Я застогнала і ввімкнула татів ноутбук. Сказала що з цим зможу справитися сама, адже це не складно. Тато мовчки кивнув й вийшов з кімнати. А я зайшла в PowerPoint і почала оформлювати, вставляти, імпортувати тексти, ставити переходи та анімації і… 3 години, 23 хвилини і обидві презентації ГОТОВІ! Я полегшено відкинулася на спинку стільця і схопила телефон, що сумно лежав на підвіконнику. Повідомлення полилися потоком, я зайшла в чат з Марком, де він саме написав мені «Привіт, як справи?» , і посміхнулася.