LILIA

Лікарні завжди були для мене моторошним місцем, не знаю, чому. Просто всі ці звуки, поодинокі крики маленьких дітей, пікання різних апаратів, лікарі, медсестри та медбрати які весь час кудись біжать. Я й мама сиділи на біленькому диванчику біля дверей кабінету ендокринолога, містера Мортімера – це лікар Рея. Братові стало погано на тренуванні і він втратив свідомість через низьку кількість цукру в організмі. На очі навернулися сльози і я стрімко їх стерла, але мама все одно їх побачила, взяла мене за руку та сказала що все буде добре. З кабінету якраз вийшов містер Мортімер і закликав маму до кімнати. Мама підхопилася з місця, взяла свою сумку також від марки ZARA, як і в мене і зникла за дверима. Я відчула вібрацію повідомлень на телефоні. Писав Марк. У нього ж тренування…

Марк: Ліліє! Де ти? Що сталося? Мені сказали що Рей у лікарні… З ним все добре?! Відповідай, прошу тебе..

Сльози знову накотилися на очі: якби ж я знала чи зараз з ним все добре…

Я: Рей, він… У нього діабет 1-го типу, і він не встиг прийняти глюкозу, може ти бачив як він його приймав, це типу цукор у таблетках…

Марк: Знаю про це, тренер щойно розказав. Ліль, напиши, будь ласка, яка лікарня? На якій вулиці? Я приїду!

Я: Але у тебе тренування

Марк: Та пофігу на то тренування!

Мама вийшла з кабінету і я миттєво вимкнула

телефон.

-Що з ним?

-Все гаразд, мила… Цукор впав занадто стрімко, але вже все добре, це нічого важкого. Лікар порадив 2-3 тижні старатися фізично та морально не напружуватися і все… Він ще 2 дні відлежить в лікарні, про всяк випадок, і його випишуть.

Я полегшено видихнула та відкрила чат з Марком: чат розривався від його повідомлень. Я написала що він може не їхати, з Реєм і зі мною (!!!він питав про мене ❤️!!!) все гаразд. Він лайкнув це повідомлення та написав що подзвонить мені ввечері щоб дізнатися як я і мій напів брат.