MARK

Я глянув на план тренера, який він дуже хотів мені показати ще раз. Вся команда вже чекала на баскетбольному майданчику.

-Розумієш, Марку, вони кожного року змінюють свої дії… Може, нам потрібно запитати в Рея? Як думаєш, він нам щось підкаже? – Тренер подивився на мене з такою надією, ніби очікував що я зараз зірвуся з місця і полечу допитувати Рея.

-Нам не потрібно нічого запитувати в цього… Новенького. Він точно нічого не скаже і не зрадить своєї колишньої команди.

Тренер знову утупився поглядом у свій плейбук – блокнот для планувань тренування та інших штук.

План ухвалила вся команда. Тренер рідко радився з нами що до такого. Це означало тільки одне: виграти буде складно. «Лучники» вже 4-ий раз поспіль вигравали в нас… Наскільки б інтенсивно ми б не тренувалися, не враховували будь-які рухи, тактики які вони могли використати, завжди промахувалися: це були будь-які тактики, але не ті, що ми очікували… Кожного року це було щось нове, і що найгірше: професіонально відіграно. Ось як виглядав план тренера:

Я ще запитав про деякі комбінації, які не розумів, і пішов також на майданчик, до пацанів. За кілька хвилин тренер також підійшов до нас – мабуть, кубки оці свої протирав. Так от, підійшовши до нас, він підкликав Рея до себе. Я намагався прислухатися про що вони говорять, але вони стояли занадто далеко від мене. Я почув тільки уривки з їхньої розмови: «Лучники»…; Я не…; Звісно що..; Так, я все розумію…»; І ще щодо навантажень чи не…; Якщо тобі… ;

З кожною новою фразою яку я чув, мені ставало все цікавіше дізнатися про що вони говорять. Звісно, найперше тренер запитав щодо цьогорічної тактики «Лучників», у якій колись був Рей. Але, скоріш за все, Рей не видав комбінацій цієї команди, бо ж він сказав щось про : Я не…

Але вони не тільки про баскетбольні тактики розмовляли, це точно… До чого баскетбольні тактики до навантажень? Так, це все навантаження, але навіщо питати тільки в одного учасника команди про це? Просто він ніколи такого не питав у новеньких. Здається, тренер щось знає про Рея. Щось, що не знає вся команда, і я також… Але що?

Вони закінчили свою супер-пупер секретну розмову і розпочалося тренування: розминка, стрибки, нові комбінації, джамп-шоти, запасні гравці часом мінялися із постійними, все як зазвичай перед важливим матчем.

Єдине, що було не як зазвичай, то це те, що перерви стали частішими. Короткими, але частими. Ці зміни внеслися після того як у команду вступив Реймонд Ейвері, наш «любий» захисник. Бляха, чуть м’яч не впустив у цих роздумах. Та що я тільки про Рея цього і думаю? Є і без того над чим хвилюватися… Про майбутній матч проти легенди, наприклад! Знову мало м’яч не впустив… Краще зосередитися на тренуванні. Ми мусимо виграти за всяку ціну.

Хоча я і повторював собі це сотню разів під час тренування, думки все одно поверталися до одного і того ж запитання: про що вони говорили? Що не так з цим колишнім «лучником»?

Ці два питання товклися в моїй голові як навіжені, через що в мене розболілася голова, я відчував себе так, ніби мій мозок перетворився на перетриманий пудинг…

Я дочекався ще однієї перерви і попросив тренера якусь таблетку від голови, а він, уявіть собі, сказав щоб я топав додому! У нас тренування, комбінації, а він каже: йди додому!

Ні, я ж все пропущу. Він сказав що завтра вони знову все повторятимуть, або я запитаю в хлопців, в Пола, до прикладу. Я погодився, бо голова таки розколювалася. Попрощався з хлопцями і пішов додому: цього разу я прийшов пішки, а не приїхав машиною. Прийшов додому, випив якусь таблетку і ліг відпочивати. Але де там! У голові продовжили крутитися численні запитання про розмову тренера і Рея… Я намагався знайти відповідь хоч би на одне з них з тих коротких фраз, що я почув. Так, можливо проминуло хвилин 30, а може й більше чи менше, не знаю: я заснув від втоми та всіх цих запитань та думок.