MARK

 У школі, наступного дня, все було як зазвичай: всі кудись бігли, ржали як коні, зубрили щось в останній момент перед тестами по останнім темам. Тоді, звісно, фінальні іспити і свобода! Літо! Гра в баскетбол і…

-АЙ! – я відчув як хтось буквально стрибнув на мене.

-І тобі привіт, бро! – Пол гепнув мене по спині кулачиськом, а тоді посміхнувся ще ширше. – Тож, як пройшли цьомки з сестричкою нашого Новенького?

-А хто сказав що ми…

-Цілувалися? Бро, так ви буквально притискалися один до одного тоді, коли мій дідусь йшов до смітників, просто щоб викинути сміття – і впізнав тебе. – Пол, розмахуючи руками, мало не звалив нашу вчительку алгебри, міс Калькулятор. Вона суворо зблиснула своїми окулярами та загнала нас в клас «повторювати матеріал». Ми ще досі говорили, коли вона поставила перед нами листочки з тестами – її несхвальний погляд пронизив нас до глибини душі, мабуть.

Клас затих – всі схилилися над листками, де треба було вибрати варіант А-В. Зловивши ще один погляд міс Калькулятор, я також опустив очі на листок. Лінійні функції – хто так ненавидів нас, простих 10-класників американців, що придумав їх? Греки?

Я глянув краєм ока на листок Пола: він підсунув його мені, щоб я міг бачити відповіді! Але ж друг, поміг таки… Я швидко став обводити відповіді: 1-А; 2-Б і так далі. Зробив кілька помилок, щоб та срана вчителька нічого не запідозрила і готово! Поглянув на годинник на стіні – залишилося буквально 3 хвилини! Я поглянув на свій листок: там залишалося останнє заавдання: «Виберіть змінну, яка є аргументом лінійної функції». Знову глянув з надією на Пола, але той саме простягав листок вчительці! От блін… Знову глянув на завдання: Що там казала міс Калькулятор? Ага, точно: «Ікс – це аргумент, а ігрик – функція…» Я черкнув відповідь В: x. Коли підняв очі, побачив простягнуту руку вчительки з алгебри: її губи з огидою скривилися, ніби вона з’їла кусок лимона – найкислішого в їдальні. Я швидко підписав листок та віддав їй. Вона поклала його на величенький рівнесенький стосик листків з тестами.

-Отож, сьогодні ми почнемо готуватися до фінальних іспитів, там буде… - її гучний голос відрикотешився від стін кімнати. Вона почала диктувати які теми будуть на іспитах: Графіки функцій (sin(x)) та (cos(x)), одиничне коло (чи одиноке?), матриці… Та інші всякі штуки типу «триногометрії» - її треба просто повторити (цікаво, чого в цієї метрії три ноги…чи правильно тригонометрії?). Продзвенів дзвінок, перебивши міс Калькулятор на пів слові. Вона знову скривила свою легендарну кислу міну, буркнула щось про те що урок завершено і почала збиратися.

Алілуя, цей урок закінчився!

Я став недбало закидати підручники з алгебри у рюкзак, защібнув його та закинув на плече та побіг на другий урок: історія США, іу… Зітхнувши, попрощався з Полом, у якого якраз була фіз-ра (везе ж чуваку!). Коли зайшов в клас, вчитель саме сів на свій трон та склав пальці в «замок». Я сів, і, поки вчитель не бачив швидко набрав повідомлення Лілі:

Я: Привіт!

Її відповідь не забарилася:

Ліл: Привіт!

Я здивувався чому вона так швидко відписала: урок ж… Ну, так-так, знаю що в мене також урок, але вона ніколи не відписувала під час уроків: не наважувалася витягти телефон.

Я: Ти не в школі?

Ліл: Ні! Мама дозволила не йти сьогодні. А от Рей пішов . Бідолашний мій братик..

Я: Прогульщиця! Як тобі ідея піти сьогодні в кіно? Як і домовлялися вчора! 🍿

Ліл: По-перше, я не прогульщиця, просто в мене розболівся живіт, а по-друге може підемо на «Диявол носить Prada 2»?

Так і домовилися: їдемо на цей фільм – я мав по неї заїхати. Я бачив першу частину, і, мушу зізнатися, що вона не така вже й погана, хоча там все і про моду та одьожки всякі.

Через кілька довгих, тягучих та нудних уроків…

Я був обурений! Містер Вайлдер не попередивши нікого, дав тест. Може, і казав, але я такого не чув зовсім, я цілий урок бавився ручкою. Та вже як є… Також, я побачив Рея у класі історії США, а також ще й бачив його в кабінеті алгебри. Дивно, хоч Ліля й розповідала що він вчиться у школі вже понад місяць, я ніколи не помічав його: він завжди такий тихий, непомітний на останній парті, ніби думає що тоді він невидимий для інших… Але що мені до нього? Ні-чо-го! Навіть якщо він брат моєї дівчини чи учасник команди, де я капітан.

Сівши за кермо (у Америці дозволено водити машину з 16+, і саме тому алкоголь дозволено тільки з 21+. Хоча це не означає що ніхто не знаходить способу роздобути алко. Кажу просто так, хто не в курсі і щоб не думали що я незаконно на машині їжджу) , кинув рюкзак на заднє сидіння та виїхав із автопарковки.

Біля дому дівчини припаркувався та, вийшовши з машини, попрямував у бік її дому.

Тоді тричі постукав. Став чекати. Подумав вже постукати вдруге,  навіть руку підняв – але раптом  у замку тихо клацнуло – хтось відчиняв двері. Я завмер із простягнутою рукою: не знаю чого її не опустив.

У дверях виникла постать… Рея, вбраного  у домашній одяг: у просту сіру овер-сайз футболку та широкі джинсові шорти до колін, із розкуйовдженим волоссям, він запитально глянув на мене. Я  витріщився на нього: якось дивно бачити Новачка таким.. е… домашнім? Тишу порушив Рей:

-Ем… Ти так і триматимеш так руку? – він вказав пальцем на ту саму руку, яка досі висіла в повітрі.

-Ні, - я швидко опустив її. – Я по Лілю приїхав. Ми в кіно збиралися.

-А-а, ясно. То я піду їй скажу що ти вже приїхав.

І він пішов. А я просто залишився стояти в дверях, чекаючи поки Ліля прийде та витягне мене з цього неприємного зіткнення з її братом. З коридору почув кроки, і вже був готовий посміхнутися, поцілувати її чи просто сказати банальне «привіт», але замість неї у дверях з’явився Рей. Знову. Він сказав що вона вийде через хвилинок 10-15. І всі дівчата так довго, бляха, одягаються??? Він запросив мене на кухню, щоб я не стояв у дверях. Зайшовши у кухню, сів. Він просто став. Кілька хвилин ми просто дивилися один на одного. Я помітив у нього такий самий… як там… точно! – невус у правому оці, на тому ж місці що й у Лілі – це ніби якось пов’язувало їх обох, як сім’ю. Я задумався про Лілі, коли якраз-таки її братик перервав вже незручну тишу: