MARK

Я чекав на свою дівчину Лілю і стояв біля огорожі, спершись на стовп, та розглядав будинок у якому вона живе: ідеально біла будівля із дахом кольору сталі. Тут було до блювоти ідеально. Але нічого було дивуватися: тут усі будинки були такими: з рівнесенько підстриженими газонами, ідеально чистими стінами без тріщин та чистесенькими дахами, ніби туди ніколи не сцяли, вибачте на слові, голуби. І ще я недаремно підкреслив слово «тут». До вашої уваги, ШЧ (Шановний Читачу): Ви попали на вулицю Ідеальну, хоча її офіційна назва – Райська вулиця. Але в школі її прийняли серед учнів та деяких вчителів називати саме Ідеальної вулицею: все ж тут ідеально! Хоча якщо розумієш що відбувалося (і можливо й надалі відбувається) у сім’ях цих ідеальних будиночків та рожевих котеджиків у стилі а ля Амбридж із 5-ї частини серії книг про Гаррі Поттера, то все було не так ідеально. Кілька років тому тут сталося вбивство цілої сім’ї, і вбивцею був голова родини: батько. Також тут живуть кілька наркоманів та алкашів, які орендують будинки. Хотів ж би я знати, звідки в них на це гроші, якщо на заборонені речовини та алкоголь йдуть купа бабла… Та, менше із цим. Як вже є, то їхні проблеми. Мені і так є про що хвилюватися і думати і без тих всіх…

Поки я так роздумував, помітив, що Ліля вже вийшла з будинку. Я вже збирався помахати їй, коли раптом помічаю якогось хлопця, що вийшов слідом за нею. Він був у капюшоні,  голова втиснута в плечі, а погляд потуплений кудись у асфальт, ніби занурився у свої думки. У моїй голові відразу закрутилося багато питань: Хто це? Її друг, брат чи найкращий друг? А може сталкер?? Та ні… Що до сталкера то це вже маловірогідно … Вирішив просто запитати у Лілі хто цей понурий хлопець.

Я швидким кроком рушив до Лілі. Посміхаюся їй, вона мені.

-Привіт! – вітаюся і беру її за руку.

-Привіт! Як справи?

-Добре… Слухай, а що це за хлопець позаду тебе?

Вона обертається, ковзає поглядом по цьому чуваку, ніби вирішила перевірити чи це точно той, про кого я говорю, і аж тоді відповідає:

-А! Це мій брат! Він новенький… Реє, познайомся, це мій хлопець – Марк. Той самий про якого я тобі вже всі вуха прожужала перед виходом!

-Я помітив. – сухо відказав її брат Рей. Дивне ім’я. Ніколи такого не чув… Але воно навіть непогано звучить.

-А… Ти йдеш з нами? – Ліля вибалушила свої округлі, м’ятного кольору очі на брата.

-Так.

-А я думала ти поїдеш автобусом. – здивовано провадила далі Лілька.

-Вирішив що краще буде піти пішки. Стадіон недалеко. Відразу вас пастиму.

Ліля розсміялася.

-Гаразд!... Отож, знайомтеся. Що б у вас не залишилися сумніви та хибні думки одне про одного!

Нарешті цей її похмурий брат підняв голову та зняв капюшон.

Тепер я можу його роздивитися. Виглядав він на років 15-16 – не більше й не менше. Він був худий, і це було досить добре видно ще й через обтягуючу зелену футболку з капюшоном, що, мушу визнати, йому таки личила. Та попри свою худість, він не виглядав як ті неадекватні анорексики та анорексички. Просто… така статура, не занадто худий і не занадто повний. Темно-руде волосся спадало на зелені, як і у Лілі, очі. Веснянки розсипалися по всьому тілу, ніби на нього висипали цілий ящик тирси. Він не був атлентичної статури, але і неспортивним його не назвеш… Нам би може і підійшли би такі в команду, лиш би підкачати його трохи. Але в нас, на щастя, вже є новий учасник. Скільки треба було разів бігати в кабінет директора, щоб той підписав той чи інший документ! В мене було відчуття що я потрапив у халепу, і тепер стою перед кабінетом директора. Але вся ця паперова тяганина реєстрації цього Новачка вже позаду – найважчу роботу зроблено!

Ми обмінялися потиском рук.

-Новенький? – я посміхнувся.

-Ага. – це все на що він спромігся відповісти! Нікчемне ага! Мда… Я вже радію що він не у моїй баскетбольній команді: там понурі гравці не потрібні.

Ми пішли далі, і вже не звертали уваги на Рея. Тільки один на одного… Ми почали говорити про наше життя та ідеали. Коли банальні теми вичерпалися, ми почали жалітися на наше сімейство.

-Мама знову каже що мені потрібно виправити оцінки. Пха, так ніби я збираюся стати науковцем як мій батько! А моя сфера в іншому, звісно: у баскетболі. Вона розповідає що я обов’язково собі щось пошкоджу та капут моїй кар’єрі. Ну, за 11 років цього не сталося, не станеться й тепер!

-Та ясно! – Лілька стріпнула волоссям.

- А в тебе що? Брат як, нормально до тебе ставиться?

-О! Мій старший брат буває дуже надокучливий. Надоїдає що до домашніх завдань та прибирання у моїй кімнаті, неначе батьки, Боже! Та все таки я його люблю. Він хороший брат, незважаючи на всі його мінуси та «дивацтва».

-Ей, взагалі-то я все чую!- вигукнув Рей.

Нарешті він хоч щось сказав, і цим довів що язик йому ще не пересох. Але все-таки радий чути що у нього хороші стосунки з Лілею.

-Тож у тебе з ним хороші стосунки, мг? – поцікавився я, щоб продовжити розмову.

-Так.

-То він нас реально «пасе». – я показав пальцями «лапки». – Чи то він справді кудись йде?

-А, та ж на спортивний майданчик. – Ліля подивилася на мене так, ніби я спитав щось, на що відповідь сама по собі була д-у-у-у-же очевидною.

-О, то він займається спортом, так? – я споважнів. А її брат не такий уже і безнадійний, як я подумав спочатку.

-Сьогодні ти мене просто дивуєш! – Ліля витріщилася на мене.

-Що ти маєш на увазі? – я почав дратуватися.

-Так Рей же ступив у твою команду!

Ці слова були для мене як обух по голові. Тобто як? Він?! Як тренер зміг вибрати його, скажіть мені небесні сили! Цього худорлявого, миршавого пацана…

-Він… Вступив?

-Ну так! Тож відтепер – ти його командир! За заняття платити я не буду – попереджаю відразу! – дівчина розсміялася.

Як… дотепно. Тепер брат моєї другої половинки є учасником однієї із найвідоміших команд  столиць. Мабуть, тепер він очікує на додаткові привілеї чи безплатні додаткові уроки. Та ні, зі мною таке не проканає. Я не зобов’язаний йому все подавати під ніс. Може, додаткові заняття йому і знадобляться… Та все буде видно на майданчику: усе залежить від його гри.  А ще його треба підкачатися і взагалі багато чого підправити, скажем так. Аж голова обертом іде. З цими новенькими завжди такі проблеми, а? От за що мені це на мою голову? І так проблеми із оцінками…Виправляти треба, вже ж от десятий клас закінчується…Не те щоб я за це дуже хвилювався, але завжди треба бути підстрахованим у випадку травм .Так, не дивлячись на великий досвід у світі баскетболу, травми це та штука яку неможливо передбачити і яку не оминути грав би ти у баскетбол 10, 20 та хоч 30 років…