RAY

Я швидко з’їв декстрозу і закинув у сумку коробочку з цими пластинками, та присів щоб зашнурувати кросівки. Я помітно хвилювався, так як перейшов у нову баскетбольну команду моєї нової школи, і якраз збирався йти на тренування. Вже збирався підвестися , коли у мене мало не врізалася моя напів-сестра Лілія.

-Святе кавове зерня! Дивися куди йдеш! – я поглянув на неї і тільки тепер звернув увагу на те, яка вона збуджена та радісна, ніби щойно виграла мільярд доларів.

- Що таке? Чого ти так радієш? Ми стали мільярдерами? – я скептично наголосив на останньому питанні: ми не з того фортунного тіста.

-ДО ЧОГО ТУТ МІЛЬЯРДЕРИ??!! МЕНЕ ЗАПРОСИВ НА ПОБАЧЕННЯ МАРК! – сестра з виском підбігла до банкетки і стала перебирати усі свої туфлі.

Насупившись, відірвав погляд від шнурівок, які майже зав’язав.

-Який ще Марк? Він із нашої школи?

Сестра дістала іншу пару туфель і, не обертаючись, кинула через плече :

-Хіба ти не знаєш його? Боже, скажи мені, як можна так мало цікавитися людьми?

Я посміхнувся і взяв свою спортивну сумку та закинув її через плече.

-Ну… Це ж не я збираюся підкоряти серця «цих» людей

Моя сестра поправила зачіску та відказала:                                         - І нічого я не підкоряла. Марк сам мене запросив кудись із ним піти. Але сказав що не пізніше 17:30, бо в нього тренування з баскетболу .

-Чекай… Це той Марк який є командиром баскетбольної команди нашої школи?

-Так!

-І тієї команди у складі якої я від учора є?

-Ем… А, так, так. 

Ні , ну просто прекрасно. Тепер я у складі команди де перебуватиме хлопець моєї сестри. Лілія приваблювала хлопців із першого погляду , це всі знають: русяві коси, зелені очі та засмагла шкіра. Правильні риси обличчя та тіла. Мабуть, якби я не був її братом, сам би в неї закохався.

Я новенький у школі для старших класів. Лілія почала вчитися у школі імені *** рік тому. Але не тому що старша за мене, нічого подібного! Просто нашим батькам стукнула у голову ідея, щоб ми вчилися у різних школах, нібито щоб ми «не чубилися». Але Лілія настільки добре відгукувалася про цей заклад, що мої батьки вирішили і мене туди «запхати». Отож, Ліля вчиться тут лишень трохи більше року. Та цього, виявляється, достатньо щоб знайти собі компанію та вивчити кожен куточок закладу та показати його мені, якщо буде потрібно, а це було вкрай необхідно, повірте мені на слово: буфетна, туалети, вбиральні , їдальня, класи хімії-фізики-алгебри-геометрії-мистецтв і ще багато інших : ця школа нагадувала безкінечний лабіринт з безліччю глухих кутів , поворотів та перехресть, і коли за тобою зачиняються двері до шкільного приміщення у тебе складається враження що ти прирік себе на смерть і вже ніколи звідси не виберешся… Але на той момент я не думав про це шкільне пекло з поворотами та перехрестями.

-Послухай, а як же ти підеш з ним на побачення , якщо сьогодні тренування? – я зав’язав шнурівки, взяв сумку із формою та підвівся.

-О, та все легко! Я подивлюся на вашу гру, а тоді я з Марком піду кудись. В кафе, наприклад. – сестра взула чорні туфлі (які чудово

підходили під її сукню) і також підвелася.   

-Тобто ти йдеш зі мною, я правильно розумію?

Мене не надто тішила перспектива іти на перше ж тренування із молодшою на два роки сестрою. Можливо, я би і взяв її, якби це було 3-е чи 4-е тренування. Але не перше. Тож, коли вона мені відповіла, мені відлягло від серця:

-Ну… Взагалі-то я іду з Марком . Але якщо хочеш, можеш піти з нами. О, ось і він! – і моя сестра на крилах щастя «полетіла» до свого коханого Марка..

Заглибившись у думки та переживання, я йшов позаду Лілі назустріч її новому хлопцю. Коли раптом почув як вона звертається до мене:

-Реє, познайомся, це мій хлопець – Марк. Той самий про якого я тобі вже всі вуха прожужала перед виходом!

-Мм… Це я вже зрозумів. – сказав я. А що ще я мав відповісти?! Типу: Ого! Він справді такий крутий, як ти і розповідала! Я не оцінюю по зовнішнім ознакам.

-Гаразд!... Отож, знайомтеся. Що б у вас не залишилися сумніви та хибні думки одне про одного!

Я зняв капюшон та нарешті поглянув на свого нового капітана.

Я мало не пирхнув: тепер я втямив навіщо їй підбори . Цей хлопець, старший, на хвилиночку, на три роки від неї (приблизно так виглядало), був на кілька десятків сантиметрів вищим від Лілі. Сам я не побачив у ньому нічого особливого і не розумів що так захоплює дівчат: високий та смаглявий  темноволосий хлопець із темними карими очима, які нагадали мені колір кави яку я п’ю щоранку (знаю, це не корисно в моєму віці, але без кави я не прокидаюся повністю і почуваюся далеким від цього світу. І ця залежність від кави тільки одне з багатьох моїх дивацтв). Він і справді був досить вродливим, але не тієї вроди як у Леонардо Ді Капріо, наприклад. Від цього славнозвісного актора фанатіє більше аніж пів школи. Учні навіть створили фан-клуб Леонардо Ді Капріо до якого належало багато дівчат (серед яких також була й сама Ліля) та навіть кілька хлопців. Та все ж…

Марк простягнув руку, мабуть, щоб привітатися, і я простягнув свою.

Я і мій новий капітан, який тепер ще й офіційно хлопець моєї зведеної сестри привіталися формальним потиском рук.

«Як по-капітанськи. Ніби ми на матчі, і ми командири двох команд-ворогів, тільки різниця нашого привітання у тому, що ми не намагаємося розчавити одне-одному руку»

-Новенький? – Марк зухвало всміхнувся, дивлячись на мене згори вниз, так як я був нижчим за нього (може, мені також почати носити взуття із високою підошвою щоб дорівнятися йому зростом..?). Не знаю чому і чим, але ця посмішка та погляд мене невимовно роздратували. Тож, все що я відповів було коротке і уїдливе «ага». Так-так, я знаю що потім буду вночі у своєму ліжку прокручувати це по 100 000 разів, думаючи що я міг відповісти щось краще. Бо, можливо ж, він подумав що я нервуюся чи ніяковію, а це ж не так. Але тоді я відмахнувся від факту моєї надмірної тривожності (+ одне із моїх дивацтв у моєму та вашому нотатнику), і просто мовчки йшов поруч із цією солодкою парочкою, від якого мене мало не вивертало кожен раз, коли на них мимоволі кидав поглядом, у якій пробував