**

Барвінок

Характерниками звалися козаки, які мали особливі здібності (лікування, ворожіння, морок, заклинання погоди та інше). Жінкам на Січі місця не було, проте історики теж можуть помилятися. Припустимо, одна все-таки була - Христинка, єдина дочка козака-характерника, громовиця.

Покровський ярмарок у Ніжині шумів різноголоссям заїжджих купців, місцевих скнар, жвавих селян і пролазливих циган, які так і норовили поцупити гамана. Я щільніше запахнула свитку, ох і не звичний для козачки-характерниці бабський наряд, а от тільки діватися нікуди. Макарич тягнув мене за собою, впевнено розсікаючи людський потік і минаючи ряди, що ломилися від стиглих, стікаючих медом яблук і груш, мішків пшениці, кінської збруї, багатого чужоземного хутра, зброї... Але ми вже витратилися вщент, нема чого дивитися, залишалося забрати коня, що я недавно сторгувала у поганенького торговця зовсім за безцінь.

Тільки в кінських рядах нас чекала неприємність. Перекупник задер ніс і відмовився віддавати коня.

- Обдурили мене, злидні! Коняка в мене знатна, а ви мало покласти хотіли! Он чесний покупець знайшовся, - і нахабно кивнув на парубка з цапиною борідкою і в рясі, який стояв неподалік. Мабуть, з бурси семінарист або попеня.

Кров в мене закипіла, в очах потемніло. Я кулаки стиснула і рушила до щуреня, що мого коня вирішив украсти. Макарич мене за лікоть вхопив, зашепотів:

- Охолонь, Христинка! Іншого знайдемо, нехай його!

Відсунула старого козака зі шляху  і до попеня підскочила:

- А що, вашмость коня мого купує?

- Купує, - гордовито кивнув він.

Пальчиками пробігла по його плечу, струшуючи невидиму смітинку.

- А що, пан себе дуже розумним вважає?

- Вважає, - вискалилося щуреня.

- А що, може пан замовкнути бажає?

- Бажає... - почав попеня і раптом замукав, очі витріщив, за горло вхопився, слова вимовити не може. Люд ярмарковий над ним реготати почав, освистувати та пальцем показувати.

Я разом з усіма посміялася над червоним, як мак, попеня, потім повернулася до перекупника і заявила:

- Звіяло вашого покупця, бач, мукає, сердешний. Візьму твого задоху. Удвічі менше, ніж раніше пропонувала.

- Та як так? - захвилювався пройдисвіт. - Як можна! Він же обіцяв в два рази більше!

- А я даю в два рази менше, - я наблизилася до торговця і в очі йому заглянула, а погляду характерниці навіть кляті ляхи боялися. - За те, що обдурити схотів. А шахрувати будеш, зовсім нічого не продаси, прокляну.

Коли з торгових рядів йшла, ведучи коня під вуздечки, з поважним шляхтичем зіткнулася. Світловолосий лях, очі сині-сині і холодні. Зиркнув на мене презирливо, в сторону відсунув і в ряди попрямував. Почула я, як він грізно запитує, де та відьма, що ксьондза зачарувала і голос у нього вкрала. Крок прискорила, Макаричу підмигнула, і загубилися ми в людській юрбі. Ніжин ляхи почитай своїм вважали, тому ніяк нам неможна було їм на очі потрапляти. Шаблі і пістолі, а до них кулі і порох, скупили ми тут за доброї ціною та везли для побратимів.

Зупинилися ми в Магерках, близько до міста, майже його околиці, а ще недорого. Заможний хутір під час ярмарку перетворювався на суцільний заїжджий двір і нескінченний балаган. А звався так через шапки-магерки, які тут шили з теплої овчини, на будь-який колір і смак. За свої гроші я навіть прикупила одну, для отамана любого. Хоч і знала, що у відповідь лише холодним поглядом моє серце обпече і відвернеться байдуже.

Збиратися, прощатися стали, вже й з господинею розрахувалися за харчі та дах, але тільки староста Горобець раптом завітав. Як в хату зайшов, так відразу собою все і заповнив, тісно стало.

- Справа є до тебе, Христинка.

- Поспішаємо ми, їдемо вже.

- Стривай. Шляхтич до мене приходив, в управу скаржитися на відьму з косою чорною, очима карими, в червоній свитці і чорній плахті, що зганьбила прилюдно його ксьондза. Себе не впізнала?

- Ні, - похитала я головою і спробувала випровадити чоловіка.

- Як знаєш. Тільки я Макарича в холодну посаджу, вже вибачай. Коня відберу і господарю верну.

Я косою тряхнула і грізно взялася в боки.

- То забули вже, як дочку вашу від хвороби вилікувала?

- Не забув, - насупився староста, чорні вуса підкрутив. - Виходу у мене немає.

Двоє міцних мужиків підхопили старого козака під руки. Що ж я без Макарича робити буду?

- Біда до нас прийшла. Купці заїжджі з розуму сходять. Чортівня якась робиться. Якщо чутки підуть, збиток великий буде.

Я скривилася - старосту завжди тільки гроші хвилювали. Мужик-то він непоганий, незлобний, але жадібний, як чорт. І свою вигоду нізащо не упустить.

- А я вам нащо? Раз чортівня, батюшку кличте та не скупиться на освячення.

- Так вже! - махнув рукою староста. - Тільки...

Тільки не дали йому договорити. Знадвору почувся шум і гамір, слідом вбігло розпатлане хлоп'я. З порога, ледь переводячи подих, заверещало як різане:

- Швидше, швидше! Там страх що робиться! У шинку! Знов буянить! - хлопець задихався, сказати вже нічого не може, за руку старосту схопив і потягнув за собою. Я слідом, куди вже діватися. Цікаво стало.

Шинок навпроти нашого заїжджого двору був поганенький. Жадібний господар на всьому скупився, горілка погана, дешева правда, з харчів тільки огірки солоні, гречана холодна каша зі старими шкварками і хліб черствий, рідко-рідко можна було побачити м'ясо, холодець або в'ялу рибу. Зате так і норовив обдурити, обнести, несвіже підсунути. Але дивна річ - люду тут завжди було багато, немов не помічали обману. Біля шинку вже зібрався натовп, перешіптувалися і подейкували, хто про що. Староста проштовхувався через натовп, я слідом, крок у крок. Молитву прошепотіла, розум звично очистила, з людьми злилася, немов себе їх чуючи.