5. Угоди

Перші дні стажування відраховувалися неспішно. Я сортувала безліч паперів, що купами валялися в шикарному кабінеті пана Марка. Пощастило, влучила в момент, коли він сам поїхав розбиратися, чому кілька хлопців-водіїв фур самовільно вирішили помінятися змінами і один за другого перевезти вантаж за кордон, але на митниці один замінний вже міцно застряг, бо не подумав, що не всі документи співпали з реальністю через цю їхню витівку. Сортовані папери в кабінеті ближче до кінця дня обзавелися теками з сусідніх канцтоварів, благо секретарка допомогла їх придбати і пояснила, як саме користуватися робочою банківською карткою шефа. Тепер ділові папери не бентежили відвідувачів кабінету своїми дивними архітектурними формами, а чинно пошикувалися по гарних теках на полицях офісних шаф. Я навіть заради краси і духу антикваріату трохи заморочилася, відшукавши справжні затверджені у мережі українські шрифти, обрала, на мій смак, найвідповідніший панові Марку – Kyiv Region. Цей шрифт заснований на традиціях українського скоропису. Вишикувані теки важливих інформативних аркушів тепер сповіщали своїми торцями про тематичне наповнення за допомогою гнутих контурів потовщених літер, прекрасно вписуючись у такий дивовижний для сучасної людини інтер'єр. Приємно подивитися.
 

З Міленою, секретаркою, ми зробили обідню перерву вже за полудень. Лискуча у своєму гламурному образі дівчина виявилася дуже навіть товариською, голосно й глибоко зітхала, повідомляючи мені раз за разом, наскільки легше їй тепер працюватиметься, якщо буде така моя ласка не кидати на призволяще їх із шефом, а привести їх сумне життя до ладу.

Вона підвела мене до монструозного вигляду апарату кухні-їдальні посеред другого поверху. Ця страшна машина демонструвала собою купу можливостей по створенню кавових шедеврів, один з яких мені люб'язно створили в той самий момент. Ми, обравши по гарнюній біленькій філіжанці на полицях кухні, пішли собі з ними за столик біля маленького віконечка. Воно виходило у двір із ґанком, спостерігати за подіями звідси було б зручно, якби не стародавні розміри віконець у кімнаті. Мілена витягла свою сумочку для обідів і повикладала на таріль різноманітне печиво та саморобні бісквітики, прикрашені желейними ягідками. Тобто в неї усе було мило-гламурненьким, навіть такий перекус.

Я мліла від теплоти атмосфери, милої філіжаночки в руках і бісквіта, яким жаль було ласувати через його красу. А от колега дуже прискіпливо оглядала мене, ніби намагаючись вичитати у моїй особистості "ключові слова", які б доповіли всю правду і зміст.

Мені аж стало ніяково. Тож швиденько злиняла назад, до кабінету шефа. Там ще треба було вивчати документацію угод. Це було саме тим, з чого варто починати вивчати це неймовірне мистецтво.

Наступними кількома днями я вивчала згадані документи, діставала шефа обережними, але частими питаннями про мету деяких моментів договорів, про їх наслідки і відповідне планування діяльності фірми під ці угоди. У перервах, щоби не закипали мізки, передивлялася планування діяльності Марка Андрійовича та Мілени, яка аж сяяла від новини, що тепер нею опікуватиметься спеціальна нянька, яка не дасть щось забути. Еге. То вони ще були не в курсі, що я хотіла їх підсадити на нові програмки, де є можливість і планувати, і нотатки додавати, і будильники виставляти, і багато іншої корисної функціональності.

Десь на восьмий день шеф заявив, що саме підкотила можливість роздивитися процес укладання співпраці "від і до" і ми тогочас зазбиралися на заплановану зустріч.
Пару секунд порозглядавши мою спідницю до колін і глуху, до самої шиї, але прикрашену тонким мереживом блузу, босові закортіло наді мною провести експеримент.

– Швидко рухайся до Мілени. Скажи, що треба "вигляд на всі 100" вже за десять хвилин. Вона знає, що робити.

Марк Андрійович завжди спілкувався беззаперечним тоном, тому не послухатися його – навіть думки не виникало.

Рівно за десять хвилин я роздивлялася себе у дзеркало на внутрішньому боці одежної шафи. Таку себе не бачила ніколи від слова зовсім.

Із задзеркалля дивилася в очі страшенно впевнена дівчина з різким вечірнім макіяжем із жорсткими рисами і, щоправда, з блиском лише в найпотрібніших місцях і то дуже дозовано.

Здавалося, вона точно знає, чого від життя хоче і мала вигляд особи, яка так чи інакше досягне свого. Додатково мені в руки перекочувала вивуджена з окремої шухляди у столі секретарки маленька сумочка, клатч із акуратною, всипаною дрібними стразами застібкою. Мої звичні кульчики Мілена замінила на свої пусети з камінцями, за величиною схожими на застібку клатча. Тоді, критично оглянувши моє відображення, миттєво схопила телефон і набрала головну бухгалтерку. У слухавку вона, підстрибуючи, закричала:

– Олесю! У нас форс-мажор! Давай сюди свою підлеглу, яка там в тебе парфумами захоплюється. Хай прямо зараз дме сюди зі своїми пробниками!

Буквально за дві хвилини встигла прибігти маленька білявка з дивними жовто-зеленими очима, розкласти свій духмяний арсенал і, швидко поперебиравши по тій булькаючій батареї різномасних рідин пальчиками, обрала "потрібний" пробник.

Бігом напшикавши мені його і на зап'ястки, і поза вуха, бризнула на останок на скручену на бік у петлю косу і тоді вони вдвох з Міленою запхали мене до кабінету шефа.

Пан Марко, напевне, бажав-таки сюрпризу, тому що сидів у кріслі, відвернувшись до вікна. Коли він прокрутився у цих меблях на звук відчинених дверей, то я вперше побачила, як щелепа у шефа може бути не лише міцно "прив'язаною" до верхньої частини обличчя, але й знаходитись значно нижче, десь в районі шиї. Оглядова пауза трохи затягнулась.

Раптом впала на підлогу ручка повернула начальство у звичний діловий стан. Марко Андрійович підхопився, скажено визвірився на заглядаючих дівчат і проричав:

– Нікому не казати! Бо мені відомо, як ця новина вишикує чергу на огляд експозиції. Фотографуй свою роботу зараз і ми побігли. Часу майже не лишилося.