Раптовий знайомець

Новий день почався зі співочих трелей дрібних пташечок. Вони старано виводили їх під вікном, ніби допомагаючи сонячним променям ясного дня простягатися в середину домівок, змушуючи мешканців прокидатися. Ева заправила своє одиноке ліжечко. Згадалася обставина, яка завжди заважала їй знайти собі пару у житті. То бажаючі виявлялися негідниками і тоді їх важко було відвадити, то наукові погляди і потяг до природи Еви претендентам не подобались. Вона одразу себе заспокоювала впевненістю, що то не її варіант, отже і жалкувати нема за чим.

Дівчина одяглася у джинси та футболку, взула «мешти», як вона, посміявшись, пригадала з місцевого діалекту. Це слово її смішило, лоскотало й тішило. Накинула зверху шкіряну курточку і, не забувши прихопити гаманець і теку з планами, вирушила до Центру зайнятості. Весняне повітря вдихалося легко. Сонце вже добре світило днями, прогріваючи все і всіх на своєму шляху. Важка зима з її заметами, обстрілами і ризиками замерзнути вже була позаду. А попереду чекала невідомість.

Спеціалістка Божена радо привітала її в Центрі. Як сама зізналася, у заклад часто приходили люди прості та грубі, а таких інтелігентних там вже давно не бувало, тому відчуття виникло, ніби її роздивляються, як картину на виставці.

Дівчині довелося, після короткої бесіди, залишити всю теку з планами на місці. Отримавши обіцянку розгляду спеціалістами всіх варіантів впродовж місяця, вона вирушила шукати собі пиріжка та якоїсь рідини, щоб підкріпитися і трохи пройтися містом.

Пиріжок знайшовся у запашному кафе-крамниці «Мала пекарня». Тут само продавалися й напої. Отримавши замовлений малиновий коктейль та величезну печену «руляду» з сиром, Евеліна всілася недалечко, на прогрітій сонечком лавці, яка затишно розташувалася на пішохідній вуличці проміж довго ряду акуратних двоповерхових будиночків із масою різноманітних крамничок на перших поверхах. Машини тут, відповідно, не їздили і Ева насолоджувалася приємним днем, намагаючись повикидати з голови марні турботи про ділянку і задумані справи. Бруківка, вистелена цим довгастим простором, виглядала дуже давньою. Маленькі щільні камінці викладалися різними візерунками, розходячись то колами, то дужками чи рівними доріжками. Тут явно давні майстри приділяли більше неспішної уваги дорозі, аніж у Львові, де час від часу можна уздріти вулиці з більшим камінням, але воно дивно стирчало дибки і як по ньому вже їздили машини зрозуміти було важко. Еві уявлялися поважні тітоньки, які отримували у тих автомобілях безкоштовний антицилюлітний масаж.

Хвилин через п’ять сонце, мабуть, затулила хмара. Стало аж відчутно холодніше. Лише через мить дівчина подумала, що занадто вже розслабилася, адже тепер ясно відчувала живу присутність когось великого поруч. Знехотя розтуливши повіки, впізнала здоровенного кривдника з ринку, на пам’ять про якого досі ряснів на плечі добрячий синець. Ева поморщилася.

 – Добридень, гарна панянко. – А дядько явно цього разу вирішив бути ввічливим. – Вибачте за непорозуміння. Минулого разу на ринку я не особливо обережно йшов. – Ева все ще вичікувально вдивлялася в його обличчя. Пригадалися його темні очі, які так раптово зблиснули жовтим. Тепер вони були просто кольору темної кори у лісі. – Я перепрошую за той випадок. Дозволите присісти? – Ева стенула байдуже плечима. Дядько присів поруч на лаву. – Марк. – притис він суттєвий такий кулачище до серця. – Я часто буваю у Центрі зайнятості, в якому Ви сьогодні побували. Бачив Вас там краєм ока. Божена казала, шукаєте можливість започаткувати бізнес? Ви не подумайте чого поганого, з Боженою ми знайомі з дитинства. Я забігаю час від часу в їхній заклад, коли треба оформляти нових працівників собі. – Дядько Марк відкинувся на спинку лави й ліниво позіхнув в кулак.

– Воно, знаєте, ці нові правила з оформлення стажування й постійної роботи згодом примушують побігати.

– Хіба у Вас нема інших робітників, бухгалтерів чи менеджерів, які могли б ось цим займатися? – із жалем подивилася на недоїдену булку і загорнула її в пакет. – Навіщо самому цим перейматися?

– Ну, то знаєте, не трапилося мені ще жодного тямущого, за яким не варто було б наглядати з цього приводу. Але я про що… Божена прохопилася, що Ви без роботи та ще й шукаєте можливість заснувати якийсь цікавий бізнес? Гадаю мені варто було б дізнатися, бо гроші маю, вже й не можу придумати, де б їх правильно задіяти, а цікавих пропозицій катма. Я бачу, Ви дівчина при тямі. Думаю, чи не зголосилися б спробувати поробити у моїй фірмі? В мене бізнес на охороні, перевезеннях та деякі магазини теж довкола маю. Ви могли б спробувати з місяць постажуватися на посаді менеджера… Власне, мені потрібен помічник. Чесний, без шкідливих звичок, проблемних довісів, чемний, тямущий, без закидонів. Як вважаєте, чи згодилися б? – він зиркнув очима на Еву і їй знову здалося, ніби в очах у дядька зблиснув жовтий вогник. – Я завжди оплачую стажування та й оформлюю його прозоро, через цей-о Центр зайнятості.

Ева вражено кліпала очима, ще мліючи під весняним сонечком. Дядько говорив серйозні речі. Подумати б над цим… Вочевидь, щось таке відобразилося на обличчі, тому що чолов’яга випрямився і поліз у внутрішню кишеню розстібнутої куртки.

– Ось. – простягнув їй прямокутник візитки. – Подумайте. Якщо навіть не маєте досвіду, то знайду кого приставити, аби ознайомили зі справами. Я чомусь упевнений, Ви та людина, що мені на цьому місці і потрібна. Та й із виплатами за стажування я на ображу, навіть будуть відсотки за оформлені нові договори. Хай там що, але у збитках не залишитесь і місяць задіяного часу погано на Ваші власні справи не вплине. Мушу відкланятись. – він трохи нахилив голову, вставши, – Ще раз вибачте за той випадок на ринку. Дзвоніть. – додав наостанок. – Я чекатиму. Гарного дня! – і він впевненою спортивною ходою понісся кудись вуличкою.

«Що це було взагалі?» – дівчина вражено заклякла на лавці, не в силах поворухнутися від останньої події. «Не схоже на місцевих анітрохи. Чого раптом цей дядько так наполегливо пристібався? Може, це така хитрість для заманювання? Так ні – дав візитівку й, власне, не тягнув нікуди…» Вирішивши станом на зараз не викручувати собі мізки, Ева відправилась у зворотну дорогу. Їхати небагато, тож вечір було вирішено провести на березі каналу, прокладеного паралельно до Західного Бугу.