Частина 11

Ліля

Минуло пів години. Не в змозі більше знаходитися в палаті Ліля поспішила на вулицю.
- О-йо-йой.. – проговорювала жінка сама до себе присівши на лавці навпроти лікарні. : - О йо йой…..
Несподівано до Лілі доторкнулася холодна маленька долонька.
- Вам погано? Покликати лікаря? – прощебетав тонесенький голосок.
Підвівши очі жінка побачила перед собою дівчинку – підлітка, яка дивилася на неї занепокоєним поглядом.
- Ні, ні. Все гаразд. Я просто ….. турбуюсь за доньку. – не своїм, безбарвним голосом, проговорила: - Зі мною все гаразд. – додала, коли помітила в очах дівчинки недовіру до її слів.
- Тоді перепрошую, що потурбувала. – сказала незнайомка.
Ліля спостерігала як дівчина віддаляється й думала про себе« Віра ніби вчора була ще така, як ця дівчинка. Як я могла дозволити їй зробити аборт?!» - з очей жінки полилися не контрольований потік сліз.
- Я напевно посиджу біля Вас. – несподівано знову почувся вже знайомий голосок. : - Про всяк випадок.
Ліля підняла здивований погляд на незнайомку.
- Тут холодно. Не варто мерзнути біля мене. – по материнськи проговорила.
- Мені не холодно. А що з вашою донькою? – несподівано запитала дівчинка.
- Вона….. на операції. – коротко відказала жінка.
- У мене туж була тут операція. Апендицит вирізали. Це не страшно, хоча я спочатку думала, що помираю. З нею все буде гаразд. – посміхаючись відказала незнайомка.
- Якщо ти після операції, то чому не в палаті? Раптом застудишся?
- Я? Я ніколи не хворію. – шморгнувши носом проговорила незнайомка.
- Давай краще я відведу тебе до палати. Пішли зі мною, покажеш де ти лежиш.
- Ну пішли, а то ви виглядаєте, ніби змерзли. Ще простудитеся, а до людей після операції не допускають хворих відвідувачів. – дівчинка слухняно підвелася на ноги і попрямувала в сторону лікарні.
Всю дорогу вони йшли мовчки.
- Ти у ВІП палаті? – здивовано запитала жінка, яка чомусь спершу було подумала, що дівчинка, або сирота, або з не благополучної родини.
- Так. Тут я живу другий день. Проходьте, трішки зігрієтеся. – по материнські проговорила вона до Лілі.
- Дякую.
Вони мовчки сиділи в палаті близько пів години.
- Моя Віра робить аборт. Ось яка у неї операція. – несподівано для самої себе проговорила Ліля. : - Не треба було їй дозволяти цього робити. Я повинна була її переконати.
Дівчинка поглянула на неї співчутливо, однак нічого не відказала.
- Я можу піти з вами до вашої доньки, якщо хочете. – несподівано запропонувала незнайомка.
- З моєї сторони це буде надто егоїстично.
- Як хочете. – дівчинка посміхнулася щирою безтурботною посмішкою, притулилася до подушки й відразу заснула.
Лілія помилувалася сплячою незнайомкою. Поправила біля неї ковдру та пішла до Віри.
Не зрозуміло чому, однак жінці стало набагато краще. Від серця відлягло.
Коли Ліля підійшла до Віриної палати, то побачила, що Віра на неї чекає вже вдягнена.
- От і все. Тепер додому. – впевнено відказала дівчина й упевнено рушила до матері. : - Я тут не залишуся. – випередивши протест відказала Віра.
Жінки йшли до таксі мовчки.
- Ніколи про це не згадуємо. Цього не було. Я старатимуся, що б ти більше не переживала такий біль, як сьогодні. – взявши матір за руку, щиро проговорила бліда дівчинка з погаслим поглядом. : - А тепер додому.

Дякую всім за терпіння.

Дуже стараюся, що б історія вам сподобалася і захопила, тому інколи бувають затримки з публікацією.