Частина 6

Саша

- Олежик? Мій Олежик? – перепитала здивовано Олександра, після того, як прослухала пів годинний монолог директора школи про те, що її син злісний порушник дисципліни та гроза всієї школи.
Перед нею сидів дуже повний, лисуватий чоловік в дорогому, однак поношеному костюмі. Його вже третє підборіддя колихалося кожного разу, як він говорив, чим дуже відвертало увагу Олександри.
- Матвій був нашою гордістю! Перемагав в обласних олімпіадах! Золотий медаліст! – директор прокашлявся і вже спокійно продовжив: - І ми були готові закривати очі на поведінку Олега. Однак після випуску Матвія, тепер ніхто не може пригледіти за вашим молодшим сином. Мені дуже прикро, але якщо поведінка Олега не виправиться, я буду змушений відрахувати його.
- Відрахувати? Я плачу великі гроші за навчання сина, ви не можете його відрахувати. – звисока проговорила жінка.
- Всі батьки, діти яких тут навчаються, платять однакову суму. Мені дуже прикро, однак ваш син … не зовсім наш формат учня. – ховаючи погляд та одночасно протираючи чоло хустиною, проговорив чоловік.
Не звикла до того, що її можуть прирівняти до інших людей, що ходять поряд, Саша на мить розгубилася.
- Невже Олега дійсно можуть відрахувати? Це ж хлопчаки, вони вічно влаштовують бійки. Це нормально. Хіба ні?
- Наша школа є найкращою на Західній Україні. В нас така поведінка не є нормальною.
- Я проговорю з сином. Можна мені його забрати раніше з уроків сьогодні? – спокійний повільний тон голосу директора, його манера поведінки та навіть той поношений костюм, справили тепер на жінку таке враження, що вона сама відчула себе школяркою яку вичитують.
- В Олега за програмою зараз індивідуальне заняття по економіці. Я повідомлю вчителя. Думаю він не буде заперечувати.
Секунда тиші здавалася тривала вічність.
- Я можу йти?
- Я все сказав. Можливо у вас є запитання?
- Немає. До побачення. – старалася як найшвидше покинути кабінет.
Швидко прямуючи до класу, де згідно з планом навчань мало бути заняття в її сина, Саша не могла уявити, що йому скаже.
Все дитинство Олежик був ніжним і добрим хлопчиком, який обожнював свого старшого брала та старався бути у всьому на нього схожим.
«Невже народження Лізи так на нього вплинуло? Він досі її всіляко уникає та навіть не говорить про неї.»

- Можна? Я мама Олежика, мені сказали що я можу його забрати - ледве змогла договорити речення.
Голова запаморочилася, в роті пересохло і коліна зрадницьки підкосилися, від чого, що б не втратити рівновагу Олександрі довелося притриматися за дверну ручку.
- Мам, що з тобою? Тобі погано? – підбіг до неї переляканий Олежик.
- Нормально…..- проговорила, а сама не могла відвести погляд від вчителя сина.
Це був Ваня.
Той самий Ваня, думки про якого вона похоронила під сімома замками.
- Саша? – ледве чутно запитав чоловік.
- Це моя мама. Ви її знаєте? Мам, це Іван
- Сергійович…. – договорила замість сина.

Все як в дурмані.
Спочатку Саша, сама не розуміючи навіщо, почала наполягати на додаткових утоках сина з економіки в них вдома. Пізніше Іван Сергійович залишався ще додатково на кружку кави.
Отямилася жінка лише тоді, коли оголене тіло чоловіка, після пристрасного вечора кохання, повільно підіймалося і опускалося біля неї.
- Тут можна закурити? – запитів чоловік, погладжуючи її по спині.
- Можна. На цій квартирі ніхто не живе вже багато років.
- Твій острів гріхів?
- І так можна сказати., - жінка при встала на лікті й вже тверезим від гормонів і бажання поглядом, оцінила чоловіка біля неї. : - Час тебе не пожалів. – підбила неочікуваний підсумок.
- Ну й ну. А тільки що ти так не думала. – неначе кіт мурликав чоловік.
«Старий котяра» - подумала Саша, яка вже піднялася з ліжка. « В моїх спогадах він був набагато кращим коханцем» - подумавши це їй раптом стало дуже соромно перед Андрієм, про якого вона не згадувала при Вані вже давно.
- Збирайся, мені потрібно йти.
З обличчя чоловіка зникла та нагла усмішка, яка була ще хвилину тому.
- Не зрозумів…...
- Що не зрозуміло? Невже ти думав, що тепер у нас з тобою роман? Я одружена жінка. І що б ти собі там не думав, я кохаю свого чоловіка.
- Тільки що ти стогнала в моїх руках, а тепер говориш про кохання до чоловіка?
- Саме так. – безтурботно проговорила Саша. : - Лови, а то щось ти не рухаєшся. – кинула в сторону Івана його носком.

Олежика Саша перевила зі школи на наступний же день в іншу школу і вирішила не згадувати більше ніколи про тимчасову втрату розуму перед минулим.

Ліля

Експрес потяг з максимальною швидкістю прямував до Львова.
За весь час дороги Ліля з донькою не перекинулися і словом.
- До лікаря потрібно буде сходити тобі.
- До якого ще лікаря? – фиркнула до матері Віра.
- У тебе були дорослі відносини з чоловіком.
- Секс. У мене був секс з чоловіком. «Дорослі відносини», сама придумала такий термін?
- Віро!
- Що Віро? – донька спочатку хотіла продовжувати суперечку, однак раптом передумала і відкинулася на спинку стільчика: - Про вагітність не парся. Я з шістнадцяти на таблетках. Все ОК.
Шокована раптовим зізнанням доньки, жінка вирішила не продовжувати більше цієї теми.
« Я через роботу, втратила доньку. Тут тільки себе можна звинувачувати.»