Частина 4

- Ти обіцяв тримати себе в руках! – крикнула навздогін Тарасові, який, у свою чергу, обігнав її вже на цілий поверх, злісно прямуючи у квартиру, де жила Віра.
Чоловік нічого не відповів, однак коли почувся оглушливий стукіт у двері, Іра зрозуміла, що час прискоритися.
Двері квартири були відкриті і звідти долинали лайка її чоловіка і голос Лілі, яка старалася його заспокоїти.
«Як добре, що Ліля вже тут», не встигла подумати, як почула, що відкрилися двері у сусідню квартиру.
- Викликати поліцію? – поцікавився по польські чоловік, що потирав сонно очі.
- Доброго ранку. Перепрошую що ми вас розбудили. Не потрібно поліції, будь ласка.
- Добре. Але поводьтеся тихіше. Ще не всі прокинулися.
- Звичайно. Дякую за розуміння. – проговорила закриваючи за собою двері в квартиру.
Іра навшпиньках пробралася до каталізатора крику.
- О! І ти тут! – прокричала Віра помітивши її.: - Задоволена? Це все твоя заслуга!
- Віра, слідкуй за словами. За цей рік ти щось занадто швидко подорослішала. – прошипіла крізь зуби Ліля з останніх сил стримуючи себе.
- Це сімейна справа, чому вона приперлася?! – не переставала дівчина.
Іра в ту секунду відчула, ніби на неї вилили відро багнюки і навіть машинально зробила крок назад.
- Не смій так розмовляти з моєю дружиною. – надто спокійно і тихо проговорив Тарас, отож Іринка зрозуміла, що він зараз на максимальному взводі.
Віра яка або не почула його, або не хотіла чути, повторила:
- Це сімейна справа, що ти стоїш і дивишся? Вали звідси!
- Ніхто не може так розмовляти з моєю дружиною! – міцним чоловічим басом прокричав Тарас гримнувши кулаком по столу.
У квартирі в мить запанувала тиша.
- Ніхто. Чуєш? Будь ти чоловіком, то вже б отримала, навіть якби була моїм сином. Перед тобою моя кохана жінка! Не повага до неї, це все одно що не повага до мене. Запам'ятай це.
- І що ж ти зробиш? Перестанеш зі мною спілкувати? Ха! Не страшно! Я тобі і так не потрібна ніколи була.
- Віра перестань. – пошепки спробувала схаменути доньку Ліля, яка сама досі була під враженням від несподіваного спалаху гніву Тараса.
Чоловік мовчки підійшов до Іринки і поцілував її в лоб:
- Кохана, зачекай мене, будь ласка в авто внизу. Я зараз спущусь.
- Тарас…. – розуміючи що Віра явно не дооцінює свого батька Іринка хотіла максимально згладити ситуацію, незважаючи навіть на хамську поведінку дівчини.
- Тут по доброму не вийде. – тихо проговорив на вухо коханій.
- Добре. Я буду внизу. – поцілував чоловіка, Іринка звернулася до Лілі: - Я буду внизу.
Віра вже святкувала свою перемогу, однак як тільки двері за Іринкою закрилися настрій дівчини зник в секунді.
- А тепер послухай мене, - проговорив чоловік спокійним тоном, що змусив всіх в кімнаті принишкнути: - Свої дешеві маніпуляції можеш перед мамою розігрувати. Хоче що б відносився до тебе, як до не потрібної? Добре.
- Тарасе.. – благально глянула Ліля на чоловіка, який дивився просто у вічі Вірі.
- Ще хоча б один кривий погляд в сторону моєї дружини й наше спілкування припиниться в мить. Ти вже не мала дитина, отож розумієш, що кожен нас вчинок має свої наслідки. Такого хочеш?
- Не хочу. – зі сльозами на очах тихо проговорила Віра. Від її войовничого настрою не лишилося і сліду.
- Запам'ятай це. Я більше не попереджатиму. А тепер стосовно справи, через яку ми тут зібралися. Розповідай про свого Мамута.
- Бурак. Його звуть Бурак. – тихесенько виправила Віра.
- Розповідай про свого Бурака. – повторив Тарас.
- Що вам розповісти? Ми любимо один одного і хочемо одружитися.
- Ти це чуєш?! – почала було Ліля, однак чоловік її зупинив одним лише своїм поглядом.
- Це чудово. Щире кохання не так легко знайти. Однак, я б хотів щось знати про свого майбутнього зятя.
- Тобто ти не проти? – здивовано перепитала Віра.
- Твоє життя. Ми з мамою навряд хочемо, що б ти нам все життя згадувала, що ми тобі зруйнували життя.
- Ну Бурак він… йому сорок вісім, він турок.
В кімнаті запанувала тиша.
- Особисто я лояльний до всіх національностей. А якщо тобі подобаються чоловіки по старше, ну значить так треба. Я чекаю ще якоїсь інформації. Ким працює? Де ви плануєте жити? Ти поїдеш до нього? У нього можливо вже є дружина, а ти підеш за другу? Діти?
- Ти б дозволив мені піти за другу дружину і поїхати до нього жити?
- Я? Ти повнолітня. Єдине що я не дозволю, це що б Ліля сюди більше пересилала гроші. А якщо ти хочеш з кимось одружитися – то ти вільна робити що хочеш.
- Але….. Мамо? А ти дозволиш мені поїхати?
Ліля, завдяки великому досвіду ведення переговорів вже зрозуміла хитрість і план Тараса.
- Я погоджуюсь з Тарасом. Тримати тебе на ланцюгу все життя я не можу. Просто цікаво дізнатися про свого майбутнього зятя трішки більше, ніж його вік і національність.
- А як же освіта? – аже при встала Віра.
- В мусульманських країнах здається жінки не завжди працюють. Вона тобі ні до чого.
- Ага! Ви просто вирішили мене взяти на слабо.
Ліля з Тарасом переглянулися й усміхнулися.
- Ввечері сподіваюся Бурак вже прийде і нам вийде познайомитися з ним арешті блище. А зараз ми з Тарасом вже краще підемо, адже нас Іринка чекаю внизу. До зустрічі. – поцілувавши шоковану Віру в щічку, Ліля вийшла з квартири слідом за Тарасом.
- Думаєш спрацює? – тихо запитала, коли вони вже майже вийшли з під'їзду.
- Я відразу розкусив, як почув її, що всі ця витівка з Бураком, навмисне що б привернути увагу. Ну що ж, Віра замахнулася обвести кругом пальця двох стріляних зайців, нехай тепер сама виплутується.
- А я справді повірила, що вона вийде за нього заміж.
- Вийшла б хіба на зло нам. Що б ще більше уваги привернути. Тут головне тримати обличчя до кінця.
- Тарасе, - зловивши за лікоть Ліля змусила чоловіка повернутися до неї обличчям: - Те що ти сказав у квартирі правда? Ти б перестав з нею спілкуватися через Іринку?
- Правда. – впевненим голосом відповів чоловік: - Я її кохаю. Для мене пропустити образу кинути в мою сторону буд набагато простіше, ніж помітити, що хтось насмілився задіти почуття моєї жінки. Іринка це мій світ.
- Ого.
- Я впевнений, що і ти зможеш колись когось так покохати. – з ніжною посмішкою проговорив чоловік.
- Навряд. Якщо за стільки років не змогла, то вже й не вийде. – несподівано для самої себе проговорила жінка та поспішила на вулицю, де їх вже чекала схвильована Іринка.