Частина 2

Ліля




Ліля вже звикла, що додому тепер повертається близько десятої вечора.
Батьки вже давно переїхали жити до її меншого брата, бо він жив на Закарпатті, а вони дуже сумували за батьківщиною.
Відкривши двері в порожню квартиру Ліля відчула порожнечу. Тут на неї ніхто не чекає. І вже давно. Та й навряд тепер щось зміниться.
Віра так сильно тягнулася до Тараса та хотіла йому догодити, що навіть закинула свою дитячу мрію навчатися на лікаря та поступила на програмування у Варшаву.
- Пам, пам, пам – почала наспівувати в голос мелодію коли роззувалася, що б хоча б трішки зробити видимість, ніби тут хтось живе.
Рутинний вечірній ритуал, який полягав у вечері та пінній ванні був закінчений і жінка лягла в ліжко, що б по швидше заснути та відправитися назад на роботу, адже хоча б там вона всім потрібна і її поважають. До Віри навіть не телефонувала, тому що донька в цій годині гуляє з друзями і зателефонує сама, якщо їй щось знадобиться.
- Пам, пам, пам – сумно проговорила жінка лежачи на сучасному ортопедичному матраці, однак ніяк не могла знайти комфортної пози для сну.
Зрозумівши, що навряд їй вийде заснути, Ліля дістала мобільний і набрала Артема. Вона вже мільйон разів обіцяла собі, що більше не буде використовувати чоловіка, що б боротися із самотністю, або що б відчути себе потрібною.
- Алло… - сонно протягнув чоловік в трубку.
- Ти спиш? Не хотіла розбудити. Подумала, що може ти б прийшов сьогодні до мене? – насправді їй було абсолютно все одно, спить Артем чи ні. Головне зараз відчути, що комусь вона потрібна.
- Не сплю. Так, звичайно. Якщо ти ще не передумала?
- Супер. Чекаю на тебе. – і вимкнула телефон.
Коханець з Артема був ніякий. Він надто сильно старався їй у всьому догодити. Заняття коханням перетворювалося в екзамен. «Так? Тобі добре? Все добре?»
- Якщо ти ще раз перепитаєш, то я більше тебе не покличу! Як можна розслабитися, коли ти весь час говориш? Тобі хоча б добре зі мною? – після короткого акту роздратована Ліля встала з ліжка і направилася у ванну кімнату.
- Пробач. Просто мені здається, що ти десь далеко, а не зі мною. – проговорив чоловік надягаючи труси.
Ліля критично оглянула його.
«Такий зажатий і не впевнений у собі. Як його кандидатуру могли висунути на посаду головного лікаря в дитячій лікарні?» - роздумувала вона, але в голос запитала:
- То ти вже головний лікар?
Чоловік навіть трошки зашарівся.
- Так! Я тому тобі й телефонував два дні тому, що б розповісти, однак ти не відповіла – з гіркотою в голосі проговорив Артем.: - Ліль, сходімо на побачення? На справжнє побачення.
- Побачення? – здивовано перепитала жінка.
- Так, на побачення. А то ми як кролики.
- Артеме, нічого з цього не вийде. Правда. Краще залишимо все як є. – Ліля швидко розвернулася і вийшла у ванну кімнату.
Побувши в ній пів години і так і не почувши, що б чоловік покинув квартиру, вона нарешті вийшла.
«Зазвичай він розумів, що вже може йти. Що ж цього разу він гальмує?».
У спальні чоловіка не було, однак на кухні світилося світло.
- Я думала що ти вже пішов. – вирішила вдати дурненьку.
- Не правда. Ти хотіла, що б я пішов. – попиваючи каву промовив чоловік раптом впевненим голосом.: - Ти кожного разу так робиш. Встаєш з ліжка після того, як все закінчиться і йдеш у ванну. Це знак, що я можу бути вільний. І я кожного разу йду. Але не цього.
- Артеме, ти все ускладнюєш. – роздратовано проговорила Ліля крізь зуби.
- Чому ти не хочеш сходити зі мною на справжнє побачення? – пильно дивлячись на неї запитав чоловік.
- Побачення? Добре, нехай буде побачення. А тепер я можу лягти спати? Мені завтра дуже рано вставати на роботу.
Розвернулася і пішла в спальню.
Через кілька хвилин вхідні двері стукнули.
«Не потрібно було все ускладнювати. Сам винен».

На наступний день, коли вони з Сашею обідали, задзвенів телефон.
- Так? – відповіла трішки роздратованим тоном, коли помітила, що телефонує Артем.
- Ти вільна в неділю? Концерт джазовий повинен відбутися. Всі дуже його хвалять. – радісним тоном проговорив чоловік.
- Який ще концерт? Ти про що?
- Побачення. Пам’ятаєш? Якщо вільна, то давай підемо на джазовий концерт?
«Блін. Він досі про те дурне побачення».
- Добре. Нехай буде джазовий концерт. Скинеш мені афішу, що б я орієнтувалася в часі. У мене багато роботи. Не можу зараз говорити. 
- Клас. Домовилися. Гарного дня! – щасливим тоном проговорив чоловік.
- І тобі. Папа. – натисла вибити і помітила на собі пильний погляд Саші. : - То триндець. Артем кличе мене на побачення. – приречено проговорила.
- Нарешті! А то вже думала, що йому ніколи духу не стане. Ей, а що з твоїм настроєм? – поцікавилася подруга попиваючи каву.
- Ти знаєш, що ми з ним, вже майже три роки інколи вночі зустрічаємося для сексу. Останнім часом, коли я лишилася сама у квартирі, то я його почала кликати частіше одного-двох разів на місяць.
- Наскільки частіше?
- Кілька разів на тиждень. І він напевно подумав, що тепер можна і на побачення мене кликати.
- А це так погано?
- Дуже погано. Він як чоловік мене взагалі не приваблює. Я й сексом з ним займаюся більше від нудьги і почуття самотності, ніж від того що мене до нього тягне.
- Ойойой. Тоді все це може дуже погано закінчитися. В нього на обличчі написано, що він давно закоханий в тебе.
- Я знаю. І мене влаштовувало, що він для Віри і для мене був готовий на все. Але я не бачу нас з ним разом. Сподіваюся, що все якось минеться.

Концерт був чудовий. Ліля давно не почувалася такою піднесеною та відпочила.
Виявилося, що Артем особисто знайомий з диригентом, адже лікував його доньку, тому їх запросили на авте паті.
« І чому я вирішила вдягнути не нову сукню, яку радила мені Саша, а ділову з роботи?» - картала себе жінка.
- Ти маєш чудовий вигляд – спробував розрадити її чоловік.
- Не обманюй. Тут всі жінки у вечірніх сукнях, а я в діловій робочій.
- Якщо тобі не комфортно, то ми можемо не йти. – спокійно відповів чоловік.
- Але тебе запросив особисто сам диригент Чукуєв. Ми не можемо відмовити такій людині.
- Це звичайна людина. І я не думаю, що він образиться.
- Я зараз наведу макіяж в туалеті та ми підемо. Дві хвилинки.
- Добре. Але ти й зараз маєш чудовий вигляд.
- Ти вже казав. Не треба повторювати. - промовила жінка крізь зуби та поглянула на нього знервовано, після чого попрямувала у вбиральню.
На авте паті Артем від неї не відходив і тим її дуже нервував.
- Лілічка, мені дуже шкода. Зателефонували з лікарні. Я змушений поїхати на виклик.
- Ти повинен їхати, я все розумію. Я залишусь тут, якщо ти не проти? – запитала, хоча їй було байдужа його відповідь.
- Звичайно. Я щасливий, то тобі все сподобалося. – розвернув її і поцілував в губи.
Ліля відштовхнула чоловіка.
- Що ти робиш?! – роздивляючись по сторонах запитала вона. Ніхто на них не зважав.
Чоловік спочатку спантеличено глянув на неї, а тоді запитав:
- Що я зробив, що б ти так відреагувала?
- Ти мене поцілував! Тут! При всіх! Артеме, ми з тобою не пара. Між нами просто секс і нічого більшого. Якщо тебе не влаштовує
- Не влаштовує! – перебив її чоловік.
Вона ще ніколи не бачила його таким злим.
- Прощавай. – промовив він тремтячими від злості губами.
Ліля хотіла негайно попросити вибачення за свою грубість, але змусила себе стриматися.
Вона покинула вечірку відразу за чоловіком.