Ліля
- Мадам, але ви повинні піти зі мною також. – швидко проговорив міліціонер навіть не розвернувшись в сторону Лілі, тому що якраз в цю мить Леонід вирішив вдати із себе Джекі Чана, але через солідне пузо не зміг достатньо замахуватися ногами що б викрутитись із професійного захвату міліціонера.: - І ваша подруга також.
- Без проблем. Та вляжся ти вже, а то тільки робиш із себе посміховисько. – додала вона відразливо до Леоніда, якого вже поклали пузом на бруківку і надягали наручники на пухлі масні руки.
Ліля швидко підійшла до шокованої від побаченого Іринки.
- Нам треба піти з міліціонером. Тобі написати заяву, а мені напевно посидіти в камері за підробку доказів. – взявши за руку подругу Ліля потягнула Іру в сторону міліціонера.
Іра в ту мит була так збита з пантелику тим що відбувалося, що нічого не розуміючи мовчки пішла за подругою і лише коли Ліля біля чоловіка в формі проговорила, що вони готові іти схаменулася і запитала:
- Яка ще підробка доказів? Яка заява?
- Я тобі все розповім по дорозі. А тепер, якщо не хочеш що б я тебе тягнула, як міліціонер того паскуду, то будь ласка, іти за мною і слухай.
Всю дорогу до відділку Іра слухала розповідь Лілі з відкритим ротом і не могла повірити в те, що їй розповідала подруга.
В ту мить вона водночас пишалася, що в неї є така подруга, і паралельно злилася на себе, що не була здатна сама за себе постояти.
Коли заява була написана, а юний міліціонер, який після оформлення Леоніда ввів його ім’я в базу і детально ознайомився із відкритою на нього справою в Україні, сказав що напевно погано обшукав чоловіка з першого разу і ніяких звинувачень, на ім'я Лілії висуватися не буде, дівчата вийшли на вже вечірню вулицю Праги.
- Дякую. Якби не ти… - почала Іринка, але так і не змогла договорити речення.
- Коли я зрозуміла про кого ти говорила, то ледь стрималася що б не налетіти на нього і не побити. Ти як?
- Я? Навіть не знаю. Як подумаю, що доведеться ще раз пережити той жах в суді коли даватиму свідчення, то моторошно робиться., - Іра раптом зупинилася і глянула на захід сонця.: - Знаєш що я йому бажаю? Що б за ґратами він пережив все те що я пережила в лісі. Я знаю, що потрібно простити та жити далі. Але я не можу. Я повна ненависті до того мерзотника.
Ліля мовчала. Що вона могла сказати подрузі в ту мить? Що дійсно необхідно простити? В неї підростає донька і Ліля навіть уявити не може, що хтось Вірі серце розіб’є не кажучи навіть про те, що пережила Іра.
З іншої сторони, все життя прожити в ненависті?
- Знаєш що? – несподівано Іра перервала тишу.
- Що?
- Давай сьогодні влаштуємо дівич вечір і не повернемося в готель до пізнього вечора?
- А Тарас з Вірою?
- Блін. Як я могла забути. Вона напевно нас шукають!
- Я написала смс Тарасу, що ми з разом, що б йшли обідати і не чекали на нас. Повертаймось в готель? Я втомилася.
- Ну добре. Давай.
Іра
Іра відтягувала повернення, тому що розуміла, що сьогодні їй доведеться розповісти Тарасу всю правду про Леоніда.
Їй було страшно, але найбільше, вона не хотіла бачити жалості в очах чоловіка до себе.
Але чому бути, того не минути.
Тарас з Вірою були в номері Лілі, тому що Віра не мала змінного одягу, що б вийти з готелю.
- Мааамм! Ти де пропала? Ми весь день простирчали в номер. Ти ж казала, що пішла за сукнею. – набусурмучено проговорила Віра.
- Твоя мама сьогодні врятувала мені життя. – проговорила Іринка впевненим тоном.
Тарас з Вірою після цих слів дивилися на жінок не кліпаючи.
- Ліля напевно втомилася, то може повернімося в номер?
Чоловіку двічі повторювати не потрібно було.
Тарас зірвався з дивану і швидко підійшов до коханої дружини.
Коли вони зайшли у свій номер чоловік турботливим тоном запитав:
- Що сталося, Ірусику?
- Нумо замовмо вечерю в номер? Я голодна дуже.
- Давай. – зрозумівши, о справа дуже серйозна, чоловік вирішив, що не потрібно її квапити.
Коли вони доїли Іра вийшла на балкон, з якого відкривався чудовий краєвид на місто.
Вечірня свіжість швидко заповнила номер.
- Пам'ятаєш, коли ми були на другому курсі, то всі говорили про згвалтування першокурсниці в лісі.
- Таке складно забути. – настороженим тоном відповів чоловік.
- Дуже складно. Так от, це була я. Це мене зґвалтували в лісі.
Почувши ці слова Тарас втратив рівновагу на секунду. Його коліна підкосилися, відмовивши тримати його. На очах чоловіка виступили сльози.
- О Боже. – ледь чутно відповів чоловік.
- Там було три хлопці. Двох я навіть не знала. Бачила в обличчя, але особисто не була знайома. А головний з них був мій же колишній. Може пам'ятаєш я зустрічалася з п'ятикурсником?
Чоловік лише не впевнено кивнув головою.
- Так от, він підсипав мені якийсь наркотик в напій. А коли я відключилася, то відтягнув мене в ліс. Ніхто нічого тоді не запідозрив, адже ми з ним колись зустрічалися. Двох інших вже засудили давно. Можливо їх вже й випустили. Я не слідкувала, тому не знаю. А Леоніда я сьогодні зустріла, коли чекала на тебе в кафе…..
Після закінчення розповіді Тарас міцно обійняв кохану і вони двоє проплакали до самого ранку.
Саша
- Це на крайній випадок. Її треба сховати туди, що б було легко до неї дістатися, але що б чужі люди не могли її знайти – простягнувши дружині темно зелену теку швидко проговорив Андрій.
Саша ледве встигла зловити її, тому що чоловік вже розвернувся до шафи й продовжував далі перекидувати її зміст.
- Андрію, я нічого не розумію. Що відбувається? Телефоном ти мені сказав, що справа термінова і що б я негайно поверталася додому. А зараз ти розносиш кабінет.
Чоловік відсунув її від каміна і почав скидати в нього купу документів. Їх було так багато, що частина з них почала випадати й ледь не запалився килим.
- Андрію обережніше, - на швидко руч піднявши палахкотілий папірець Саша кинула його назад в камін.
- Не випускай її з рук! – крикнув на дружину і простягну знову їй в руки теку: - Це ваша страховка! Ніхто не насмілиться заподіяти щось проти вас, доки ця тека буде в тебе.
- Андрію, куди ти вліз? – починаючи розуміти, що чоловік зв'язався з не тими людьми Саша міцно обіймаючи теку присіла на стільчик.
- Це не я. Це ще Ярослав. П'ятнадцять років тому фірма була на грані банкрутства і він пішов на ризик і погодився відмивати гроші через підставну фірму. Все швидко налагодилося і справи пішли в гору. Коли я став твоїм чоловіком, то мене ввели в курс. Ярослав, я та фінансовий директор – люди котрі все знали. Після смерті Ярослава фінансовий вирішив, що заслуговує половину фірми. Я його послав. А пів року тому нами зацікавилася податкова. Я вже б тоді мав запідозрити не ладне. Одним словом, фінансовий здав нас з патрахами.
- Це означає що ми тепер банкрути?
- Наївна. – чоловік підійшов і поцілував її в чоло: - Я не дозволю, що ти з синами лишилися ні з чим. В цій теці документи, які відкривають дуже багато брудних спав на фінансового і на мене. Мені навряд буде гірше, а от він максимально старатиметься, що б ці документи не попали в податкову.
- Чому ми не можемо їх зараз показати податковій?
- Бо тоді ви з синами точно залишитеся без нічого. – чоловік взяв її за руку і подивився просто у вічі: - Сонечко, я напевно сяду на кілька років.
- Ти думаєш, що гроші мені важливіші за тебе?!
- Ти не зрозуміла. Я сяду в будь-якому випадку. Але те, чи коли я буду у в'язниці і ви будете жити в комфорті чи ні, це все в цій теці. Я розберуся з тим чуваком своїми каналами. – задзвонив телефон: - Алло. Зрозумів. Бувай. Телефонували мої люди. Служба захвату вже заїхала в наш район. Давай швидко бери теку і сідай в авто. Ти зараз маєш бути як найдалі звідси.
- Я нікуди не піду!
Чоловік силою взяв її за лікоть і повів до авто:
- Зараз думай про синів. Я кохаю тебе! А тепер їдь!
#3792 в Любовні романи
#888 в Короткий любовний роман
#1773 в Сучасний любовний роман
сильне кохання і вірна дружба, сильні герої, адекватні героїні
Відредаговано: 05.11.2021