Частина 10.1

Іра

Повільно прогулюючись по викладеній бруківкою дорозі по Празі Іра не спішно розглядала будівлі.
- Мені дуже шкода, що зірвалося ваше весілля. Чесно. – швидко проговорила Ліля за її спиною.
Від не очікування дівчина аж підскочила на місці.
- Що? – перепитала вона з усмішкою.
- Іруся, - взявши подругу за руку Ліля промовила щиро: - Пробач, що через мене у тебе не було весілля.
Іра захихотіла.
- Я тобі вже сто раз казала, що сама не хотіла пишної церемонії. Мені навіть якось не пасує грати невинну наречену в тридцять. Ми повінчалися з Тарасом і мені цього цілком достатньо. Я його кохаю, а він кохає мене. Більшого мені не потрібно.
- Точно?
- Точно при точно. Дивись, яка тут краса! Чому я ніколи раніше не їздила в Прагу?
Ліля здихнула, отож Іринка зрозуміла, що подруга продовжує себе гризти далі.
- Ліля, я зараз тебе вкину в фонтан, якщо ти не перестанеш. – весело прощебетала Іринка набравши в долоню воду і бризнула нею в подругу.
- Просто я з Вірою приперлися до вас на медовий місяць! Я їй старалася довести, що нікуди тепер Тарас від неї не подінецься. Але це як горохом об стінку. «Тато сам запропонував, що б я поїхала». Блін. А я ж не можу відпустити її саму, інакше вона б вам взагалі не дала побути на одинці. Капєц просто. Хочеться від сорому провалитися крізь землю.
- Ліля ти себе накручуєш. Я Вірина хресна, отож знаю як з нею впоратися. А те, що ти поїхала це супер. Адже Віра з Тарасом поки що ще чужі. Їй ти необхідна. А щодо мене, то я кайфую. Життя чудове! Ой. – Іринка округлила очі і глянула на подругу: - Постарайся не прибити мого чоловіка.
Ліля повернулася в сторону куди був спрямований погляд подруги і завмерла.
Віра з Тарасом скупалися у фонтані.
- Віра! Ти ж наскрізь мокра! Зараз же ідемо в готель! Я вас вдвох більше не залишу.
Іринка зазуджуючи подивилася на Тараса, коли подруга із силою потяшгула доньку перевдягатися в номер.
- Молодий чоловіче. На вулиці квітень місяць, а ви наскрізь мокрі. Мерщій в номер.
- Ну мааама, - почав придуруватися Тарас: - Це все та маленька дівчинка. Це все вона.
- Ой здається мені, що ви мене дурете. Ідемо швидко до готелю, а то решту медового місяця проведеш в ліжку.

Тарас піднявся в номер для молодят, а Іринка вирішила, що краще зачекає на нього в кафе навпроти.
Замовивши чашку какао Іра підставила обличчя легеньким промінчикам весняного сонця.
«У Львові зараз ще холодно» - подумала жінка не відкриваючи очей.
- Ні**ра собі! Які люди! – почувся прокурений, але так давно забутий голос.
Жінка заціпеніла. Попри тепло, яким вона тільки що насолоджувалася, по цілому її тілу пройшов мороз.
«Не може бути. Це якийсь дурний жарт. Я напевно сплю і мої кошмари, з якими я так довго боролася знову повернулися».
Відкривши повільно очі вона була готова зірватися з місця і як остання боягузка бігти куди очі бачать.
- Йоба**й в рот! Не думав що ще колись побачу твою мордашку. – випускаючи дим в сторону жінки проговорив виглядаючи набагато старше своїх років Леонід.
Він був одягнений у тверду шкіряну куртку з якої явно було видно великий обвислий живіт, темні сині джинси, які протерлися на колінах та кросівки. На голові у нього була чорна шапка, яка легко трималася на тім'ячку.
В цьому небритому чоловікові з похітливим поглядом важко було впізнати того хлопця з яким вона зустрічалася на першому курсі. Життя його однозначно потріпало.
Не маючи змоги промовити ні слова Іра хотіла встати й мовчки піти, однак Леонід схопив її своєю пухлою масною долонею за руку, від чого дівчина ледь не закричала.
- Пусти. Інакше я викличу поліцію. – крізь зуби, переборюючи відразу і страх прошепотіла Іринка.
- Воу, воу. А кішечка то кігтики відростила. Я вже раз поставив тебе на місце. Можу ще раз показати місце баби в цьому світі. У мене на квартирі є п'ять голодних чоловіків. Тобі ж тепер не звикати по колу ходити.
Від цих слів Іринка відчула, що її може зараз знудити. Силою видьоргнувши руку вона зробила крок назад від бридкого колишнього.
- Пішов геть. – єдине що могла промовити.
Слова чоловіка відкрили, як вона раніше думала, вже давно забуту рану.
Перед її очима знову постала картина, коли вона пробуджується від наркотиків, а незнайомі чоловічі руки облапують її ще зовсім юне тіло. Момент, коли вона розуміє, що відбувається і не може видати ні звуку.
Перед її очима явно постала картина, коли вона хотіла забутися, зникнути, померти.
Всі ці емоції нахлинули на неї знову.
Їй в мить стало бридко від самої себе.
Як вона, така бридка, брудна, зіпсована, могла повірити, що зможе бути щасливою.
- Пішов геть! Геть! – закричала чужим голосом жінка.
На її крик вибіг весь персонал кафе і підбіг черговий по вулиці міліціонер.
- Що сталося? Вас пограбували? – перелякано почали питати працівники кафе.: - Відійдіть звідси, а то ми викличемо поліцію! – кричали до Леоніда.
- Шановний, можна ваші документи? – звернувся до бридкого чоловіка міліціонер.
Леонід злякався і почав вибачатися поспішно. Говорив, що сталося непорозуміння. Що він переплутав її зі свою знайомою.
- Іринка, що тут сталося?! - перелякано, пробираючись крізь офіціантів, старалася до неї докричатися  Ліля.

Ліля

- Як можна було додуматися скупатися у фонтані? – сварила Ліля доньку паралельно стягуючи з неї мокрий одяг.: - Якщо застудишся, то ….я не знаю що з тобою зроблю. Але точно щось зроблю.
- Це була татова ідея. Ми посперечалися, хто з нас встигне так швидко пробігти що б його не намочило. Ми двоє не встигли. – заливаючись від сміху проговорила Віра.: - А в чому я піду обідати? – раптом серйозно запитала дівчинка.
-В колготках і футболці. Штани навряд встигнуть висохнути.
- А куртка? – наспівуючи пісню запитала Віра.
Ліля глянула на доньку, яка кружляла в танці і зрозуміла, що та зовсім не вірить її погрозам.
- Я зараз піду куплю тобі сукню. І вітровочку заодно. – здавшись промовила мама.
- Ти найкраща мама у світі! – кинула їй на шию віра.

Ліля не встигла відійти від готелю, як почула:
- Пішов геть! Геть! – не своїм голосом кричала Іринка, яка знаходилася на терасі кафешки навпроти готелю, коли до неї тягнувся не знайомий чоловік в поношеній шкіряній куртці.
Забувши про обіцяну сукню Ліля побігла в сторону подруги.
Силою проштовхнувшись крізь офіціантів, що обступили Іринку і не давали піти чоловіку поки обшукували його, Ліля нарешті пробралася до подруги і була ошелешена переляканим виглядом її лиця.
- Іринка, що тут сталося?! – нічого не розуміючи почала розпитувати.
- Ідемо звідси. Рахунок можна? – тремтячи від переляку та заїкаючись проговорила Іринка.
- Коштом закладу. – почувся за спиною голос молодого офіціанта.
Ліля потягнула Іринку в готель, але та запротестувала і сказала, що хоче спочатку прийти до тями.
- Ірусику, що сталося? Ти вся не своя. У тебе навіть піт виступив.
- Це був він. Леонід. – не своїм голосом промовила Іра, очі якої були на мокрому місці.
- Який ще…. – було почала Ліля, але зупинилася не договоривши.
Ліля міцно обійняла Іру і нічого не говорила. Поглядом вона шукала куди пішов Леонід. Його в ту мить все ще допитував міліціонер.
- Він говорив таку гидоту. Я його ненавиджу. Ненавиджу.- ніяк не могла отямитися Іринка. : - Він зруйнував мені життя. А сам, як бачиш, навіть пузяку наїв. Ненавиджу.
- Я зараз повернуся. – сказавши ці слова Ліля швидко піднялася і попрямувала в сторону де вже відпускали Леоніда.
- Зачекайте! Ви відпускаєте цього чоловіка?! - прокричала в сторону міліціонера.
- Так, пані. При ньому не виявлено чужих речей. Він отримав попередження за порушення громадського спокою.
- Я каюсь. Пані мене просто не правильно зрозуміла. Я поцікавився котра година, а вона в крик. Я обіцяю, що більше таке не повториться. – кривляючись солодко-приторно почав Леонід грати свою комедію.
- У моєї подруги пропали золотий браслет і кільце. Перегляньте, будь ласка ще раз цього чоловіка.
- Тільки що при огляді нічого виявлено не було. – по військовому коротко відповів офіцер.
- Офіцере, кільце з діамантом. Перевірте чоловіка при мені.
Леонід скоса глянув на Лілю запідозривши підставу.
В пакеті на видному місці лежали кільце в браслет.
- Ну це ж явно підстава. Ти бачив, що хвилину тому нічого там не було. - почав возмущатися підозрюваний.
- Пані, я точно знаю, що там нічого не було. Я дам запит на камери нагляду. – твердо промовив офіцер до Лілі. : - За сфабриковані докази ви можете отримати штраф.
Без тіні страху Ліля промовила твердим голосом:
- Ти голубчику будеш дуже здивований, коли введеш в базу пошуку цього чоловіка. Оформляй на нього заяву в крадіжці. Потім коли отримаєш відео докази про підставу я заплачу свій штраф. — вона демонстративно повернулася в сторону Леоніда і переможно відповіла: - Тебе, гвалтівнику, депортують назад в Україну і ти відповіси за всі свої злочини. Якщо не перед судом, то точно перед своїми друзяками, які вже відсиділи. Не переживай, я їм повідомлю що ти повернувся.
Здивований почутим офіцер затримав Леоніда, який вже збирався тікати.