Частина 8

Іра

- Знаєш котра година? – ніжно промовила Іра підійшовши до ліжка, де лише прокинувся Тарас.
- Ідеальна година, що б ти повернулася в мої обійми. – простягнувши руку в її сторону він хотів її зловити та потягнути до себе.
- Не вгадав. Ідеальна година, що б попрацювати. Твій телефон вже напевно весь будинок розбудив. А ти солодко спиш. – простягнула йому мобільний, який ховала за спиною.
- Мені більше подобається моя пропозиція. – відкинувши ковдру чоловік почав підкрадатися до неї повільно, неначе дикий звір, що полює за здобиччю.
- Думаєш, я не зможу тобі відмовити? – запротестувала жінка, яка була одягнена в легеньку шовкову нічну сорочку з високим вирізом, що діставав їй майже до верхньої частини стегна.
- А ти зможеш? – хижо запив Тарас, в той самий час ніжно беручи Іринку за руку.
- Не зможу. – чесно зізналася вона і заплигнула на чоловіка зверху, поваливши велетня на спину.: - В такі моменти я почуюся слабкою, бо не можу перед тобою встояти.
- Іринка, це ти зараз сидиш верхом на мені., - він поцілував ніжно по черзі кожен пальчик на її руці, після чого додав: - Іринка моя, душа моя, дружина моя.
- Майбутня. – ніжно поправила його жінка.
- Для моєї душі вже давно моя.
Поки Тарас після пристрасного початку ранку пішов готувати каву, Іра закутавшись в простирадло лежала на ліжку відкинувшись на подушки. Прикривши очі вона насолоджувалася ароматом кави, який починав долинати з кухні.
І знову зателефонував телефон.
- Та що ж це таке. У вашій Варшаві, що вихідних немає?
- Це тій! Ліля телефонує. – почула з кухні.
В ту секунду весь романтичний настрій Іринки, як вітром здуло.
Без тіні радості Іра взяла з рук Тараса, телефон. Чоловік від здивування аж підняв брови.
- Алло. Привіт. – холодно відказала.
- Привіт. Іра, я не хотіла до тебе дзвонити, але так буде правильніше. Віра вчора у випускному альбомі знайшла моє з Тарасом фото і впізнала в ньому свого батька. Я маю намір сьогодні з ним зв’язатися і все розповісти.
Від цієї новини в Іри ноги стали ватні. Боязко глянувши в сторону чоловіка, який сидів за столом, попивав каву і не здогадувався, що мова йде про нього, Іра поспішила вийти в іншу кімнату і закрити за собою двері.
- Що ти тільки що сказала? Віра впізнала в Тарасові свого батька? Ти що тримаєш мене за ідіотку? Хочеш що б я повірила у цю нісенітницю? – крізь зуби шипіла в трубку.
- Хоч вір, хоч не вір, мені абсолютно все одно. Я до тебе зателефонувала і попередила про свої наміри чисто через те, що ми подруги. Або колишні, вже напевно, подруги. Я розумію, що сама просила тебе нічого йому не розповідати, але вийшло, як вийшло. Бувай.
В телефоні запалала тиша.
Зі злості Іра кинула телефон об стінку та зарившись головою об подушку закричала на весь голос. В цей час десь на ліжку почувся дзвінок Тарасового телефона. Знервованими рухами вона почала шукати його.
- Це знов мій ? - чоловік зайшов в кімнату і заціпенів на секунду, побачивши як його кохана жбурляє подушки на підлогу стараючись знайти джерело шуму.
Іра злякано глянула на чоловіка.
- Ось він. – спокійно підняв з підлоги свій телефон Тарас.: - Я підніму. Не треба так злитися.
На екрані світилося, що телефонував колега з роботи.
Засоромлена жінка сховалася у ванній кімнаті, що б охолодитися за допомогою холодного душу та спробувати привести свої думки до ладу. За пів години на неї на кухні чекала вже холодна кава і збитий з пантелику її ранішньою поведінкою чоловік.
- Мені потрібно тобі зізнатися в дечому дуже важливому. Я зрозумію, якщо ти більше не хотітимеш мене бачити.

Шановні читачі, дякую всім вам, що ви зі мною!

Ваша активність - головний стимул для мене писати)