Частина 7

Саша

Отямившись від пристрасної ночі на підлозі спальні в обіймах свого чоловіка, за сумісництвом ворога, Саша з досадою подумала, що сама потрапила в пастку, яку готувала для іншого.

«Раптом він її давно розкусив і зараз насміхається з неї?» - промайнула думка у її  голові.

Страх перед насмішкою зі сторони Андрія привів  до тями, краще холодного душу.

Тихо, що б не розбудити, Саша постаралася вибратися з обіймів чоловіка і на пальчиках пробралася у ванну кімнату.

«Треба швидко скоригувати свій план. Думай! Як ти могла піддатися бажанню, ніби тварина?»- корила себе жінка.

«Повернутися і лягти біля нього? Або краще вигнати зараз його з кімнати? Ну чому ж так важко?»

- Саша? – почувся сонний голос Андрія.

- Я в ванній. Дві хвилинки. – і включила воду в крані, що б викроїти ще трошки часу. «І що зараз мені зробити?»

Вийшовши у напівтемряві з ванни, Саша помітила, що Андрій перебрався з підлоги у ліжко.

Примружившись, що б розгледіти обличчя чоловіка, Саша помітила, що Андрій мирно спить, обійнявши подушку.

«Ну добре. Завтра подумаю, як бути далі» - і залізла під ковдру в обійми чоловіка.

Андрій, відчувши, що дружина нарешті повернулася з ванної кімнати, обійняв її ніжно, поцілував у плече і заснув. 

Кожен наступний день, Саша дивувалася, наскільки змінилося їх подружнє життя з Андрієм.

Чоловік старався максимальну кількість часу проводити вдома. Часто брав роботу додому, що б не пропустити чергове сімейне свято.

«Або я була така дурна, що не помічала наскільки у мене люблячий та уважний чоловік, або Андрій щось задумав і водить мене за носа» - мимоволі прокручувала в голові одну і ту ж думку.

Коли Іра покликала дівчат зустрітися, після новорічних свят, Саша здогадувалася, що їх відносини з Тарасом напевно перейшли на вищий рівень, але коли почула що хлопець запропонував Ірині одружитися:

- Не може бути! – не стримуючи здивування викрикнула Саша.

- Не кричи. На нас вже всі зглядаються.- шикнула Іринка щасливій рудоволосій красуні справа від себе: -  Ліль, а ти що думаєш з цього приводу? – обережно запитала подругу, що сиділа по ліву руку.

- А що я? Це ваше життя. Я щаслива, що ти щаслива. – без особливого ентузіазму проговорила.

- Ну якщо так, то я б хотіла вручити вам запрошення на весілля. – і простягнула дівчатам маленькі світлі карточки.

- Швидко ви! На початок березня? Це ж через місяць. – здивовано проговорила Саша.

- Дякую, але я завчасно кажу, що нас з Вірою не буде. Вибачай.. – відрізала Ліля.

- Я, якщо по правді, здогадувалася, що твоя відповідь буде такою. – вколола Ірина. Ревність, яку вона приборкувала весь час вперше вирвалася на поверхню.

- Віра надто схожа на його бабусю. Якби ти її бачила, тоді б точно знала, що нас не буде і не треба було б здогадуватися. Я уявляю картину, коли Тарас розуміє, що Віра його донька. Незабутнє весілля.

- Ти для чого ти це все зараз сказала? – в голосі Іри було чути, що вона готова до запеклої словесної дуелі.

- Дівчата. Заспокойтеся. Я думаю, що ви просто не правильно зрозуміли одна одну. – стараючись владнати ситуацію втрутилася Олександра.

- Та чому ж не зрозуміли? Коли я зустріла Тараса і хотіла розповісти йому про Віру, то вона взяла з мене обіцянку, що я нічого не розповім. А тепер говорить, про дивовижну схожість малої з його бабусею.

- Факт є факт. Вона на неї дивовижно схожа. – навмисне наголосивши на останніх слова повторила Ліля, тільки що сказані Ірою слова.

- Я відразу помітила, що коли почала зустрічатися з Тарасом, то ти почала віддалятися і всіляко уникати зі мною зустрічей. Тобі нагадати, що я мала дурість, на початку наших відносин з ним, поцікавитися, чи не ображу тебе, якщо спробую побудувати стосунки з Тарасом. – нарешті висловила свої страхи Іра.

- Мені абсолютно пофіг на Тараса. Було десять років тому, і є досі. Те, що ти його досі до мене ревнуєш, демонструє лише твою не впевненість у собі. Єдине, що мене турбує, це що б через тебе, він не дізнався про Віру.- крізь зуби відказала Ліля.

- Не впевненість у собі? Ти на себе поглянь. Десять років, а крім запиленої комірчини, яка служить тобі кабінетом ти нічого і не досягла. Мучеш бідного Артема. А Віра скоро виросте. І що далі? Прив’яжеш її до себе?

- Зате вона у мене хоча б є. А тобі тільки та лишається, що триматися за чоловіків, у яких вже є діти, що б хоча б інколи відчувати себе повноцінною жінкою. – промовивши ці слова Ліля встала і з грюкотом відсунувши стілець пішла геть.

Іра просиділа ще хвилину і зробила те саме.

Саша, яка боялася вставити хоча б слово, що б не попасти під гарячу руку, ще пів години сиділа, так і не доторкнувшись до кави, яка давно схолонула.

«Невже це кінець багаторічної дружби?» - подумала дівчина, яка не могла повірити, що її подруги тільки що по правді наговорили таке одна про одну.

Телефон жодної з них не відповідав.

Оскільки, майже зі сто відсотковою ймовірністю Ліля в такій порі повинна була б бути на роботі, Саша попрямувала в офіс до чоловіка.

- Це я. – спокійно проговорила Саша, заставши Лілю в її пильній комірчині: - У тебе тут…..

- Пильна комірчина. Так. Я і сама знаю. Але з чужих вуст це звучить надто не приємно.

- Скажи, ти плануєш розповісти Вірі, хто її батько? – вирішила не тягнути.

- Не знаю. – чесно відповіла Ліля.

- Якщо правда відкриється не від тебе, то ти можеш її втратити назавжди. – тихим тоном проговорила Олександра.

- Думаєш Ірка на зло мені, розповість Тарасові, або Вірі правду? – аж при встала зі свого крісла шокована Ліля.

- Якщо Віра і правда так схожа на його бабусю, як ти говорила у кафе, то нікому не потрібно нічого розповідати. Випадкове фото, яке попаде Тарасові на очі, а на ньому є Віра і все. Кінець секретові. Або, якщо хтось зовсім випадково, навіть мій Андрій, який не знає правди, проговориться при Тарасові, що ти самотня мати з десятилітньою донькою. Ти про таке не думала? Виходить, що б зберегли секрет, необхідно що б ми знищили всі фото, де є Віра і перестали повністю спілкуватися з Ірою. Ти це розумієш?

- Я про таке навіть не думала. – чесно відповіла Ліля, яка шукала в голові аргументи, що б посперечатися з Сашею, але не могла знайти жодного.

- Даремно ви не відкрили відразу правду. Я не уявляю, що зараз зробити, що б були мінімальні втрати.- знесилено проговорила Саша.

- Значить треба перестати спілкуватися з Ірою. - твердо висловила своє рішення жінка.: - Я не маю наміру, ні з ким ділити Віру.

- Якби не Іра, то Віри могло б не бути. Тобі нагадати, як вона майже силою втримала тебе у квартирі, коли ти була готова позбутися дитини?

В кабінеті запанувала тиша.

Жінки уникали поглядів одна одної. Напружена атмосфера починала давити на мізки.

- Краще іди. Вертайся в свою ідеальну сім'ю. До свого ідеального чоловіка. Ідеальних дітей. В своє ідеальне життя. - відчуженого проговрорила Ліля.

- Ти хоча б один раз старалася роздивитися, що ховається, під картинкою мого ідеального життя? За всі наші роки дружби, ти поцікавилася, як це жити в, як ти сказала, в моїй "ідеальному сім'ї"? - Саша поглянула на подругу: - Ти нічого не знаєш, про те, що відбувається у мене за закритими дверима в домі. Не знаєш, про мої проблеми з дітьми й чоловіком. Ти ніколи не цікавилася навіть. Тобі не цікавий ніхто, крім тебе самої. Бувай.

Закривши безшумно за собою двері, Саша відчула, що зараз потребує сильне любляче плече, на якому можна буде виплакатися.

Гордо піднявши голову, що б ніхто не зміг здогадатися що зараз у неї на душі, вона попрямувала в кабінет до чоловіка.