Частина 3

Саша

- Матвійку ти чому ти досі не вдягнений?, - промовила до старшого сина Олександра силкуючись вмовити малого Олежика з’їсти хоча б ложку каші: - Іванівна!

- Так, Олександра. – з’явилася ніби з-під землі вже старенька Іванівна.

- Погодуйте, будь ласка, Олежика. А я піду пана Матвія вдягну в штани.

Жінка взяла малого на руки та він відразу почав хлюпати й постягувати руки до мами.

«І як мені впоратися з ними двома?»

- Не переймайтеся. Я його погодую. Ану малесенький…давай за маму.

Саша увійшла в кімнату до старшого сина. Йому було вісім років.

Зменшена копія Андрія, в якого були лише її очі, замість того що б вдягатися, продовжував гратися на комп’ютері в гру.

- Матвійку, я ж просила тебе вдягнутися. Невже так важко послухатися?

- Ага, я зараз….тільки ще дві хвилини., - проговорив хлопець не відриваючись від гри.

Саша вирішила не заважати сину. Сама вона ще зранку відвідала перукаря і візажиста, тому їй лишилося лише вдягнутися.

Спостерігала за сином і дивувалася, як її маленький хлопчик виріс. «Коли він встиг? Ніби вчора був такий, як Олежик?»

- Блін!, - і гримнув мишкою Матвій, якого вбили у грі.

- Матвію! Що за слова? Де ти їх набрався?

Хлопець явно забувши про те, що мама була в кімнаті знітився і почервонів від сорому.

- Якщо ігри так на тебе діють, то я їх обмежу. А тепер давай вдягайся. А то ми запізнимося.

-  Але тата і так ще нема. Можна мені ще одну гру?

При згадці про чоловіка настрій Саші зіпсувався. Їх запросили на шосту, а його ще досі нема. Знову запізняться. Як завжди!

- Ні, не можна! Вдягайся.

Андрій приїхав за пів години.

- Ми домовлялися, що в цій порі вже будемо виїздити. А ти тільки приїхав. Через пробки ми, як завжди, запізнимося – проговорила крижаним тоном.

- Я знаю. Затримався на роботі. – відповів чоловік виходячи в з душу. – Перевдягнуся і їдемо. Хлопці готові?

- Звичайно. І вже давно. Можливо Олег вже й забруднитися встиг, доки чекали на тебе.

- Саша, - чоловік розвернувся до неї : - Давай по максимуму обмежимо наше спілкування. Мені достатньо виносять мозок на роботі. Тому помовчи. А інакше поїде сама.

Саша окинула чоловіка зневажливим поглядом і мовчки вийшла з кімнати.

За годину вони приїхали в ресторан, де Ліля святкувала десять років своїй донці – Вірі.

Коли  зайшли всі погляди були спрямовані на них.

Андрій високий темноволосий красень із спортивним тілом, Саша – рудоволоса красуня, вдягнена в елегантну сукню, що підкреслювала її фігуру. Після пологів її фігура вже не була така струнка, але  округлість її стеген тепер зводили з розуму чоловіків ще більше.  Хлопчаки були вдягнені в міні костюмчики.

- І де наша іменинниця? Тебе не впізнати! Касуня!  Вітаємо!!

Ліля

- Що означає хочеш підстригтися? – щиро здивувала Ліля, коли Віра оголосила мамі, що хоче обрізати набридливу косу.

- Зараз в моді каре. – проговорила не висока руса дівчинка в шортах і футболці з Мікі-Маусом.: - Я хочу каре. Якщо ти не дозволиш мені, то я вмовлю бабу Віру і з нею піду та підстрижуся.

Перед народженням Віруньки батьки Лілі продали хату в селі. Позичивши майже більш ніж половину вартості квартири в Саші вони змогли купити трьох кімнатну квартиру у Львові.

Старі душі не чули у внучці. Тому Ліля могла не іти в декрет, а будувати кар’єру. Зараз вона працює у фінансовому відділі в компанії, колись батька, а тепер чоловіка Олександри.

Спостерігаючи за своєю вже дорослою донечкою, яка приймала привітання і подарунки,  Ліля мимоволі згадала, як Віра рано поцікавилася:

- Мама, а ти точно не знаєш де мій тато?

Поперхнувшись кавою Ліля обережно почала:

- Віруся, а чому ти зараз про це згадала? – при першому ж запитання доньки про батька Ліля вирішила не вигадувати космонавтів, а сказати майже правду: «Це був курортний роман. Коли я зрозуміла, що вагітна, то не знала де його шукати.»

- Просто. – водивши ложкою по вівсянці відповіла дівчинка в жовтій піжамі.

- Ти краще їж давай. Нам ще тебе до перукаря вести. Або можливо ти передумала стригтися?

- Не передумала. Їм!, - демонстративно засовуючи з горбком наповнену ложку до рота прощебетала Віра.

- Вітаю! Яка ти гарна! Яка сучасна зачіска! – простягаючи подарунок іменинниці приговорювала Іринка.

- Дякую хрещена. -  цілуючи в щоку свою улюблену хресну Віра приймала велетенську коробку з подарунком.