Частина 2 МИНУЛО ДЕСЯТЬ РОКІВ

Іра

- Ірина Степанівна, телефонували Панасови, вони хочуть забронювати тур, який ви їм пропонували.

Стягнувши окуляри Іра суворо глянула на довгоногу блондинку, що заглянула до неї в кабінет.

- Бронюй., - і повернулася до роботи, але дівчина продовжувала стояти у дверях.: - Аня, що ти хочеш?

 - Я б хотіла відпроситися у вас на другу половину дня.

- Ти вже відпрошувалася минулого тижня., - знову глянувши на дівчину Іра промовила холодним тоном бізнеследі: - Аня, ти моя помічниця. Мені необхідно, що б ти протягом робочого дня була на своєму робочому  місці. Якщо тобі не підходить графік роботи, обов’язки або зарплата, тоді пиши заяву і я її підпишу.

- Ірино Степанівна, мені все підходить… - почала щебетати дівчина.

« Ще б пак. Зарплатня у неї набагато вище ринкової» - про себе подумала Іринка.

- Тоді надалі не турбуй мене такими дрібницями, як бронювання туру. – надягнула знову окуляри та повернулася до монітора. Цей знак означав, що розмову закінчено.

Як тільки Аня закрила за собою двері, Іринка відкинулася на бильце стільчика. Вона дуже не любила зверхньо спілкуватися з людьми, але якщо показати слабину, то підлеглі швидко вилізуть тобі на голову.

Вже третій рік, як Іринка відкрила своє тур-агентство і справи йшли чудово, хоча часу на особисте життя майже не лишалося.

Популярність у чоловіків з кожним роком зростала. Не висока струнка брюнетка з чарівним обличчям могла за бажанням зачарувати будь-якого чоловіка. Не тривалі відносини, які не передбачали прив’язаності цілком влаштовували її.

У Іри була спроба побудувати серйозні стосунки. Однак не витримавши, що Іра заробляє більше, чоловік звинувативши її в надлишковому трудоголізмі й тому, що вона не займається хатніми обов’язками успішно був ліквідований.

Задзвонив телефон

- Алло. Ти не забула, що ми зустрічаємося сьогодні в торговому центрі?, - прощебетала Саша

- Я вже якраз планувала виходити. Буду через пів години. Цілую.

Помітивши здалеку подругу Іра ніяк не могла звикнути, що та пофарбувалася в рудий. На руках в неї був маленький хлопчик, який не стримано плакав. Молодший син Олександри – Олежик.

- Привітики. Біжи до тітоньки!, - проговорила Іринка простягнувши до Олежика руки.

Хлопчик впізнавши її, без вагань пішов до неї на руки та відразу перестав плакати.

- Я вже не можу. Не знаю як у тебе це виходить, але я скоро збожеволію з ним. Старший був мені здається спокійнішим., - проговорила Саша поправляючи одяг.

- Тобі здається, - відказала весело Іринка, а Олежик вже мирно спав у неї на руках.: - А він вже важкенький.

- Йому майже три. Ще трохи і в школу., - замріяно відповіла Саша, - Обережненько, що б не прокинувся покладеш його в колиску?

- А чому Андрій раптом став проти нянь?, - поцікавилася Іра стараючись покласти Олежика так, що б він не прокинувся.

Саша

При згадці про чоловіка у Саші пішли мурашки по тілу. Добре, що Іра тоді була спиною до неї й не помітила нічого.

Все починалося казково. Весілля, про яке писали всі газети. Подарунки, увага. Вона була переконана, що він її боготворить. А їй, після Вані, це було необхідно.

Після народження першого сина, Матвія, її батько віддав управління компанією зятеві. А після народження другого – вже повністю відійшов від справ і почав присвячувати весь свій час внукам.

- Робота! Робота! У тебе одна робота! Зовсім не маєш на нас часу!, - знову в черговий раз почув Андрій докори дружини замість «Доброго ранку».

- Заспокойся.  - стримано відповів продовжуючи снідати.

- Заспокойся? Я зараз заспокоюсь! Я піду і скажу батьку, що б він тебе звільнив!, - промовила вона і переможно глянула на чоловіка. В її погляді читалося:   "Ти ніхто!"

Андрій спокійно підвівся з-за столу, поглянув просто у вічі дружині і відповів:

- Я зараз піду на роботу. А хоча б для різноманіття включи голову і думай перед тим, якщось сказати.

- Що ти сказав?

- Я не впізнаю дівчини з якою одружився. Переді мною знервована істеричка, яка постійно кричить, погрожує і псіхує. Я втомився. Сьогодні вдома не ночуватиму., - взяв сумку з документами й вийшов з їх будинку.

Саша відразу посадила дітей у машину і попрямувала до батька.

Старий зустрів їх як завжди радісно:

- Мої орли!, - по черзі він пообіймав внуків.

- Тату, потрібно поговорити. Нехай хлопці поки побудуть з Іванівною.

- Андрій тобі розповів таки?, - почав старий чоловік, який сидів у кріслі-гойдалці на терасі. Зараз в ньому було дуже важко впізнати колишнього Ярослава.