Розділ 3. Насичені кольори жіночності. Частина 1

- Ти з глузду з'їхала? Що означає віддай!?,- втрачаючи остаточно над собою контроль Ліля взяла дорожню сумку і збиралася вийти з квартири й більше ніколи не повертатися до Львова. Однак Іринка спритно випередивши її встала в прохідних дверях:

- Ти знаєш що існує можливість, що ти більше не зможеш мати дітей? Або ти навіть померти можеш? Ти подумала про це?, - стараючись достукатись до здорового глузду подруги Іра повна рішимості, що буде стримувати Лілю всіма своїми силами, стояла біля вхідних дверей не даючи подрузі пройти.

-  Іра, кажу в останнє. Якщо ти зараз не відійдеш, то мені прийдеться силою пробиратися!

- Силою давай! Тому що я не дам тобі зробити те, про що ти жалітимеш потім., - по щоках Іринки текли сльози, - Може не відразу. Може навіть не через рік і не через два.  - не можучи більше триматися на ногах Іринка спиною зіслизнула по дверях на підлогу і почала ридати.

Ліля збита з пантелику раптовою істерією подруги не змогла переступити через неї та здійснити свій початковий план.

- Іра, ти чого?, - кинувши сумку на підлогу підійшла вона заспокоювати істеричний плач своєї подруги, коли та вже лежала на холодній підлозі скрутившись в калачик.: - Ну Іринка, не треба. Зрозумій, я просто не зможу впоратися з дитиною.  - і раптом по щоках Лілі також покотилися сльози.: - Я не вбивця. Але я не готова.

- Знаєш, що я зараз не можу собі пробачити?, - крізь істерику постаралася промовити Іринка, - Що після ситуації в лісі я хотіла тільки одного – зникнути. І коли у мене відкрилася кровотеча – я навіть зраділа. Думала, що це шанс. І слова лікаря про те, що я не зможу мати дітей  тоді для мене нічого не означали., - Іринці вдалося опанувати себе. Вона підняла голову і побачила шокований погляд подруги спрямований на неї. : Так, я не зможу більше мати дітей. І не через те, що Леонід з друзями зі мною зробив, а через свою халатність.

- Ти в цьому зовсім не винна. Іринко, як ти можеш себе в цьому звинувачувати?, - Ліля обійняла подругу.

- Але це я тоді хотіла зникнути, тому кожного ранку вставала коли ще всі у квартирі спали та прала постіль, що б мама не помітила. Це я відмовлялася від їжі! Закривалася в кімнаті та жаліла себе і ненавиділа теж себе!, - трошки опанувавши себе Іринка глянула у вічі Лілі: - Дай собі відповідь: через десять років ти не жалітимеш про свій вчинок? Тебе не будуть мучити докори сумління і нічні кошмари до кінця життя? Ти зможеш собі пробачити?

Минула хвилина, але здавалося, що ціла вічність перед тим, як Ліля відповіла:

- Не зможу. Але я також не зможу сама виховати дитину. Як я батькам зізнаюся?

- Тобі немає чого соромитися. А з дитиною – я тобі допоможу.

- Зараз допоможеш. А потім зустрінеш чудового хлопця…..

Іринка перебила свою подругу почавши голосно істерично сміятися.

- Ліля, який ще "чудовий хлопець"? Кому я буду потрібна, коли я не можу мати дітей? Я вже сто раз уявляла в голові картину, коли зустріла "чудового хлопця", він запропонував мені одружитися, а я йому: «Я згідна! Але я ніколи не зможу народити для тебе дитину.» І він  спочатку каже, що нічого страшного, а через два роки кидає мене й одружується з  нормальною жінкою. Або мені тепер при знайомстві завжди перепитувати, чи є вже в чоловіка дитина і чи він не хоче ще однієї?

Ліля відкрила рот, що б спростувати слова подруги, але не змогла нічого сказати.

Дівчата до вечора сиділи обійнявшись біля вхідних дверей і мовчали.

Кожна думала про своє, переживала свої травми та страхи. Але не відпускала руки подруги, яка була зараз їм необхідна понад усе.