Розділ 2. Теплі кольори першої молодості. Частина 1

Лілія

- Не віриться, що це пів року і ми вільні, - весело прощебетала Іра дістаючи з сумочки блокнот.

- Не треба перебільшувати. Ми тут не в заложниках. У когось є запасна ручка?

- Тримай, - простягнув Тарас ручку.

Починаючи з другого курсу їх квартет не змінювався: Ліля і Саша сиділи за третюю партою, Іра і Тарас - за ними. Вони завжди ходили разом. Іринка інколи жартома їх називала: Три мушкетери й Тарасик.

- Дякую, - взяла в хлопця швидко ручку Ліля. Їх погляд на секунду зустрівся, після чого засоромлена дівчина швидко відвела очі.

Вже пів року Ліля стажувалася у фірмі Гнатюка Ярослава. Тому на зимові канікули не поїхала додому, як решта студентів. І коли Тарас дізнавшись, що вона лишилась у Львові, запросив її прогулятися вона погодилася.

- Значить, ти у Львові вже шостий рік, а не була на Високому Замку?, - перепитав хлопець під час прогулянки Площею Ринок.

- Ні. Навчання спочатку, а тепер робота. Дякую за каву., - чому їй так ніяково? Це ж той самий Тарас, що і на парах. Але зараз є тільки він і вона.

- Дрібниці. Ми маємо це виправити. Зараз там дуже холодно і вітряно, але можемо спробувати.

- Мене не лякає легенький зимовий вітерець, - розсміялася дівчина: - Ходімо!

Біля підйому Тарас простягнув їй руку:

- Тут слизько.

- Я впораюся., - проговорила з упевненістю дівчина, і за хвилину ледь не впала на сходинках, але хлопець спритно її притримав, зловивши за талію. Їх обличчя знаходилися майже в кількох сантиметрах один від одного. В ту хвилину, Ліля зовсім не хотіла, що б він її відпускав.

- Слизько, - шепотом промовив Тарас біля її губ, - Я попереджав.

Допомігши дівчині стати рівно на ноги, він взяв її за руку. Вона не заперечувала. Майже всю дорогу вони пройшли мовчки.

На самій горі відкривався дивовижний краєвид.

- Не можу повірити, що я могла стільки років тут прожити і жодного разу не бути тут. Дякую! Тут дивовижно!, - із захватом проговорила дівчина звертаючись до Тараса. Її рука була досі в його теплій ладоні.

- Ліля, це ти дивовижна., - прошепотів ледь чутно хлопець.

Вона повернулася і заглянула йому просто у вічі.

Тарас ніжно провів тильною стороною ладоні по її обличчі, що прибрати пасмо темного волосся, що вибилось з-під шапки дівчини. І спочатку ніжно доторкнувся своїми губами до кожної щоки по черзі, після чого поцілував.

Це був її перший поцілунок. Ніжний, не вмілий, але такий щирий і люблячий.

Молоді люди вирішили, що поки триматимуть в секреті свої стосунки.

- Як твої Римські канікули?, - відвернувшись поспішно від хлопця запитала в Саші, яка була абсолютно на себе не схожа. Надто тиха і замислена.

- Що? Канікули? Добре. Краще ніж я могла сподіватися.

- Саш, у тебе все гаразд?, - почала турбуватися Ліля.

- Краще всіх! Як завжди, - спробувала подруга посміхнутися, але вийшла в неї швидше гримаса.

Ліля хотіла ще щось запитати, але двері в аудиторію відкрилися і зайшов викладач. Студенти встали.

- Можете сідати, - сказав тридцятилітній приємної зовнішності чоловік поправляючи окуляри.

- Саша, - дьоргнула вона подругу за рукав, - Сідай. Ти чого застигнула?

Саша

Ще до початку зимових канікул Саша вирішила, що не має ані найменшого бажання проводити їх в холодному Львові.

- Рим? А як же Андрій?, - запитала Ліля, коли та озвучила свої плани.

З Андрієм Саша зустрічалася вже другий рік. Вони ідеально пасували один одному. Багатий, красивий, молодий. Коли він приїзджав по дівчину після пар на новенькому BMW, весь ВУЗ проважав їх заздрісними поглядами. Він працював на фірмі батька Олександри старшим менеджером. 

- В нього робота. Мені що тепер нікуди все життя не їздити, тому що мій хлопець трудоголік? Між іншим, з сучасними соціальними мережами, ми завжди будемо на зв'язку.

Цієї зими в Римі було холодно. Розчарувавшись у відпочинку, Саша підняла воротнік куртки, що б захистити себе від крижаного вітру і з твердим рішенням раніше повернутися до Львова прямувала до квартири.

- Mi scusi signora.- чоловік торкнув її за лікоть: -È la tua borsa?

Він тримав її сумочку, яка зіслизнула з плеча і впала на тротуар. Там були всі документи.

- Моя! Дякую.,- згадавши що вона не в Україні Саша поспішила себе виправити: - Mio Grazie mille, signor.

- Ви з України?, - запитав чоловік.

- Так, - спантеличено відповіла дівчина.

- Тримайте., - простягнув їй сумочку, : - Може вип'ємо кави?, - несподівано запропонував незнайомець.

- Із задоволенням, - не вагаючись погодилася.

- Ваня, - простягнув їй руку.

- Олександра.,- ніколи раніше не представлялась цим іменем.

Далі все відбувалося неначе у романтичному фільмі.

Чоловік запросив її у маленьке кафе.

- Ви давно в Італії?, - поцікавилася дівчина зігріваючись чаєм.

- Третій рік. Обмін кадрами. А ви?

- А я хотіла тут сховатися від Української зими. А вона прилетіла за мною до Риму.

Вони проговорили весь вечір. На ранок Саша відправила Андрію коротке смс: "Я зустріла іншого чоловіка. Пробач. Будь ласка, не треба з'ясовувати відносини."

Два місяці минули неначе уві сні. Саша навіть не здогадувалася, що може так щиро і сильно кохати. Вечорами вона сиділа біля Вані в його розтягнутій футболці та спостерігала, як він зосереджено пише дисертацію.

- Ти мене соромиш. Дивишся на мене своїми закоханими очима і я не можу зосередитися, - говорив чоловік обіймаючи й цілуючи її.

- Бо я справді закохана! Я тебе кохаю.

- "Спинися, мить! Прекрасна ти!", - і спочатку ніжно, а потім пристрасно її цілував.

Однак між закоханими була велетенська прірва. Фінансове становище.

- Саша, я не зможу ніколи тобі дати той рівень життя до якого ти звикла. - проговорив Ваня, помітивши що поки він був на роботі, холодильник заповнили їжею.

- І не треба. Я не хочу, що б ти мені його давав.

- Ти не розумієш, що я почуваюся біля тебе жебраком? Або ще гірше: жигало!

- Не драматизуй. Це лише продукти.

- Я переїхав у твою квартиру, а тепер їм твої продукти. А що далі?!