Частина 3

Ліля

- Може відразу мені кабана з собою дасте? Мамо! Ну куди так багато!, - Ліля дивилась на сумки, які спакувала мама для дороги в гуртожиток.
- Батько з малим Михайликом допоможуть донести до поїзда. Варення? Олесю, принеси ще варення!
- Смородинового?
- І його теж! І ще з полуниці!
- Тільки варення вже не треба!, - возмущалася Ліля.
- Треба!, - гордо промовив батько принісши до хати дві літрові банки варення: - Навіть не думай мені додому повернутися худою шваброю! І так в гуртожитку тому ще наголодуєшся.
- Лілька, а коли я до тебе в гості приїду?- запитав молодший брат, який якраз приніс банку засоленого сала.
- На канікулах. Мамо, ну сало точно лишнє. Тут мені ще допоможуть сісти в потяг, а у Львові хто мені буде це все сунути до гуртожитку. Добре, що хоча б постіль раніше завезли.
- Ти диви на неї, ще не виїхала, а вже така пані, - весело промовила Віра, але сало не поклала.

У Львові Лілю зустрів дощ. Вже пізніше вона зрозуміє, що те сонце, яке палило на екзаменах, дуже рідкісне явище у Львові.
Ручки сумок врізалися в руки. Парасолю навіть не відкривала, адже не мала як. Не найкраще перше враження на Лілю справив Львів.
«Цю неприємність ми переживемо» - подумки підбадьорила себе дівчина і попрямувала  до гуртожитку.
Студентів було видно з далеку. А студентів першокурсників ще видніше, ніж будь-кого іншого. Сумки розміром з людину, а збоку ще й пакет.
- Доброго дня. Мене звуть Сукач Лілія. Кімната 300.
- Перший курс?, - промовила сухим скрипучим голосом жінка, яка перевіряла перепустки., - Мене звуть Михайлина. Тримай, тут правила поведінки. Ну все, що стоїш? Сходи там.
Нарешті діставшись третього поверху і дійшовши до дверей своєї кімнати Ліля поклала сумки на паркет і відкрила двері.
- Ойййй!!!
- Стукати треба! , -почула вона злий голос хлопця.
Ліля з переляку глянула на номер дверей. 300. «Моя кімната!». І зайшла в кімнату.

Ірина

- Не треба пакувати їй половину квартири із собою.- доказував Льоня батькам Ірини.
- А якщо…., - почала мама, але не знала, що додати.
- Я допоможу Ірі влаштуватися на місці.
- Я тобі допоможу! Заміж спочатку дівчину візьми!, - татові Льоня явно не подобався.
- Тату!, - пискнула Іра зі своєї кімнати: - Що ти таке кажеш! Льоня, ну ти теж, - і штовхнула хлопця ліктем під ребро.

- Мммм, дощ! Не люблю дощ!, - скиглила Іринка, коли вони з Льонюю під'їжджали потягом до Львова.
- Ха-ха, Ірусік, дощ це ізюмінка Львова., - обійняв дівчину і поцілував у щоку, - Парасольку маєш?
- Маю.
- От і супер. Я беру сумки, а ти несеш парасольку.

- На дверях Михайлина. Головна пліткарка гуртожитку. Якщо цікавить:хто? Скільки? Де? З ким? – то це до неї, - проводив попередній інструктаж Іринці Леонід перед входом в гуртожиток: - Якщо не хочеш лишніх запитань, просто тикаєш у віконце перепустку і йдеш.
- Добре.

Кімната викликала в Іринки розчарування. Це не ті кімнати, які показують у фільмах.
- Проходь, це тепер твій дім. Тараканів надіюсь не боїшся?
- Тараканів?, - почала підіймати сумки з підлоги Іринка.
- Жартую, жартую! Їх вивели вже два роки тому, - реготав Льоня.: - Виглядає ніби ти перша. Яке ліжко вибереш?
- Біля батареї!, - і кинула свою сумку на нього.
- Супер! А тепер ходи до мене!
Поцілунок Леоніда був наполегливим і пристрасним, як ніколи. Його рука ковзнула їй до бюстгальтера. Так далеко вони ще ніколи не заходили. «Розслабся і віддайся емоціям», - прокручувала собі в голові поради з жіночого журналу Іринка. Коли Льоня захотів зняти з неї вологу кофтинку Іринка відступила:
- Льоню, не треба.
- Я просто змок. Думав ти теж.
- Мені не мокро.
- Добре, добре. Ти чого? Ірусику, ми домовилися, що нічого не буде, поки двоє не будемо готові. Я не хотів тебе налякати.
- Пробач, я щось з цим переїздом…. На чому ми зупинилися, - і пристрасно почала цілувати хлопця.
Льоня вже по господарськи засунув руку до бюстгальтеру дівчини, коли двері раптом відкрилися.
- Ойййй!!!, - і відсунула від себе Льоню.
- Стукати треба! , - знервовано прокричав Леонід.
В кімнату зайшла дівчина. Висока, міцної тілобудови, а її гурта коса звисала на плечі.
- Я перепрошую, але я тут живу, - проговорила дівчина голосом, в якому не було і каплі страху.
- Який борзий перший курс пішов!, - Льоня раптом змінився на Іринчиних очах. Такого вона його ще не бачила.
- Не потрібно пантуватися., - спокійно відповіла дівчина з косою.
- Льоню, не треба. Ти чого?, - проговорила тихеньким тоном Іринка за спиною хлопця.
Леонід розслабив плечі, повернувся до дівчини та промовив:
- Піду розкладу сумку свою. В мене кімната 505. Пізніше зайду.
Проходячи біля Лілі він зробив щось на кшталт випаду в її сторону, на що дівчина, на його велике здивування лиш підняла брову і промовила:
- Ще раз і я тебе скручу в баранячий ріг.

Льоня вийшов, а дівчата ще з хвилину дивились одна на одну.
- Яке тут ліжко вільне?, - спитала Ліля.
- Я зайняла це, - Ірина вказала на свою сумку на ліжку біля вікна.
- Тобі я вибираю це.

«Я її боюся. Що за баба грім?» - подумала Іринка і почала розкладати свої речі.
«Знайомство почалося не так, як я собі уявляла. Якщо той перець буде часто у нас бувати, то навряд мені вийде подружитися з цією  Дюймовочкою» - роздумувала Ліля розкладаючи речі.