Початок липня.
На вулиці нестерпно жарко: на небі жодної хмаринки і навіть натяку на вітер.
А удиторія 101 ЛНУ ім. Франка заповнена людьми. Голови абітурієнтів похилені над листками з тестами.
Ліля
Ліля сьогодні рано приїхала першим потягом з мамою із маленького села в Закарпатті.
Вона відрізнялася від інших абітурієнтів. Про таких дівчат говорять «кров з молоком».
Висока дівчина була добре складена. Широкі стегна і міцні руки цінувалися в селі, звідки Ліля родом, але у Львові, її можна було відразу розпізнати, як не місцеву. Туга коса була гулькою заплетена на потилиці та захищала її від спеки.
До жари Лілі не звикати, вона часто працювала на полі, тому поки решта дітей знемагали, пили воду і помахували листочками, аби хоча б трошки був вітер, Ліля не відводила очей від тестів.
Це її єдиний шанс! Або державне місце на економічному факультеті, або на заробітки.
Ліля все життя прагнула вирватися з села. Кожного дня прибігала зі школи, йшла допомагати по господарству, а потім пів ночі робила домашню роботу.
-Тьфу на тебе, дурне дівчисько, у нас нема грошей що б ти поступила. Кому там потрібні твої знання у тому Львові? Ганька в Італії вже п’ятий рік. (Ганна – це старша Ліліна сестра), за бабою доглядає і тебе пристроїть. У селі роботи нема, - чула вона від матері майже щодня.
Єдині люди, які підтримували її були баба Ганна (В селі Ганька, на честь неї і назвали старшу сестру) та дідо Міхель (в селі його звали дідо Місько, на що він дуже злився). Вони були переселенцями з Польщі, яких силою переселили з нажитих земель у це маленьке Закарпатське село.
Баба Ганна колись була вчителькою, а дід Місько мед братом. Не привчені до важкого ручного труда вони важко і дуже довго адаптувалися. У селі досі говорять, що якби місцевий хлопець Олесь не поклав око на їх єдину доньку Віру (Вєрку, як в селі її кликали), то жили б старі, в хаті, яка мало чим відрізнялася від землянки.
- Не баламуть дівчині голову! Нехай вчиться!, - часто дідо сварив маму Віру, коли та починала вичитувати Лілю за сидіння в книжках, - Може хоча б з неї люди будуть!
- Люди!? А ми, що з чоловіком не люди?, - відказувала Віра, а сама в глибині душі дуже боялася, що якщо донька не отримає державне місце, то буде дуже горювати. Віра все життя жила для своїх дітей: Гані, Лілі і найменшого Михайлика. Чим більше донька буде надіятися, тим сильніше буде розчарування.
Віра теж колись була молода. І не такого життя вона прагнула! Але коли не пройшла конкурс у педагогічне училище то повернулася в село, як побите цуценя. З гарячу погодилася одружитися з Олесем. Вона його ніколи не кохала, але кохання Олеся до неї вистачало на них двох. Він був чудовим чоловіком, люблячим батьком, та й до її батьків ставився з повагою і шаною. Для неї він був чудовим другом по житті.
- Лягай вже спати!, - сердито промовила мама, коли Ліля знову засіла за книгами, - Як не наїлася, то вже не налижешся! Завтра рано вставати! Ти ще засни посеред вступного екзамену!
- Добре, мамо., - Ліля відклала книгу і в цей момент у Віри здавило у серці.
Олесь наступного дня відвіз їх на вокзал до сусіднього сила.
- Ну, щасти! , - промовив як завжди життєрадісним тоном батько. Ліля ніколи не пам’ятала його в поганому настрої., - Мої дівчатка! Покажіть їм, що таке справжній український дух!
Ліля обійняла батька на прощання і побігла в потяг.
- Якщо вони погасять цей живий вогонь в її очах, я не знаю що їм зроблю, - проговорив Олесь звертаючись до дружини.
- Мені теж за це дуже страшно. Буду молитися за неї весь час,- обійняла чоловіка і попрямувала до дочки.
Ліля вже закінчувала робити тести, коли дівчинка, яка сиділа за сусідньою партою почала збиратися.
- Блін, - почула Ліля біля себе голос дівчини.
- У вас щось сталося?, - звернулася до неї наглядачка і почала прямувати в сторону дівчини.
Коли Ліля повернула голову до дівчини, то побачила, що у тієї випала шпаргалка. Якщо дівчина швидко нагнеться і підніме її, то відразу себе видасть.
«Не хотіла б я бути на її місці», - і махнула рукою, ніби випадково перекинувши пляшку з водою на землю.
- Обережніше !, - крикнула дівчина.
- Пробачте. Мені дуже зручно, - Ліля швидко присіла, що б підняти вже майже порожню пляшку.
- Дівчата, давайте здавайте вже тести. Час майже вийшов, а ви вже тут потоп влаштували, - почала причитати наглядачка.
Ліля разом з пляшечкою підняла і шпаргалку.
Дівчина переступила калюжку і вийшла з аудетерої.
- Ви теж здавайте!, - роздратовано звернулася до Лілі наглядачка.
- Вже здаю., - проговорила тихим голосом Ліля і здала роботу.
Саша
«Тут дуже жарко! Я після цього буду потна і смердюча!», - злісно думала Саша і починала ще сильніше махати листком, що б хоча б трішки остудитися.
Вона вже не перший раз ловила на собі злісні погляди наглядачок. «Принцеска», «Барбі» - ясно читалося в їх очах. Їй до таких поглядів не звикати.
Вона донька успішного Львівського бізнесмена. Єдина донька.
В дитинстві добра і любляча донечка в підлітковому віці перетворилася на кошмар. Батько спихав всі зміни, що відбулися з його донькою, як підліткові переломи в характері. А матір? Вона давним-давно викреслила Сашу зі свого життя.
Після народження доньки, колишня модель, дуже важко переживала зміни у своїй зовнішності. Все своє дитинство Саша провела під звуки сварок своїх батьків.
Після того, як мама покинула їх, знайшовши собі кращого чоловіка, для якого вона не буде інкубатором, батько посилено пішов у бізнес. Ось так у віці дванадцяти років Саша лишилася сама у великому будинку.
- Саша, що це за оцінки? Мене знову викликали у ліцей! , - вичитував батько її через телефон. В живу для неї у нього не було «вікна» у графіку., - Я прийду додому і ми з тобою серйозно поговоримо!
- Та невже?! І мені не потрібно записуватися до тебе на зустріч?! Ти зробиш для мене таке виключення?!
- Перестань мені хамити! Що за тон! Я забагато тобі дозволяв! Якщо сьогодні у восьмій тебе не буде вдома, охорона тебе за коси присуне додому!
- Ладно!, - крикнула Саша в трубку і виключила зі злістю телефон. Останній ай фон.
Люди в центрі зглядалися на неї через її крики. Ідеальна укладка, манікюр. Вдягнена, як з обкладинки. «Чому вона ще чимось не задоволена? Сонце не так світить? Туфлі натерли?»
Ввечері відбулася важка розмова з батьком.
- Це було останньою каплею! Ти нагла, не вдячна і самозакохане стерво, така ж як і твоя мами!
- Не кажи так!
- Сядь!!! Я весь час працюю для тебе, що б ти все мала! А ти не можеш просто вивчити домашню роботу! Прогулюєш! Куриш! Може ти ще й наркотики вживаєш?, - і схопив її за руку.
- Я не вживаю наркотики! Не потрібні мені твої гроші! Всі ці ліцеї і тряпки – це для того, що б не бачити мене! Ти не можеш дивитися на мене, тому що я нагадую тобі маму!
- Замовкни!
- Я не винна, що схожа на неї! Мені що, піти на кухню і порізати своє обличчя, що б ти міг снідати та вечеряти зі мною?!, - Саша заливалася сльозами. Вона давно була переконана, що якщо не вчинить чергову дурість, то батько навіть не згадає, що вона в нього є. – Ми навіть ніколи відпочивати разом не їздили, після того, як вона пішла! Для чого ми мене народили?! Я вам не потрібна! Вам двом!
В той момент перед очима Ярослава впала завіса. Він навіть не здогадувався, як боляче зробив своїй донці тим, що старався забутися в роботі. Коли його покинула дружина, яку він боготворив, йому здавалося, що життя з нього насміхається. Тому що кожного ранку його зустрічала її маленька копія в вигляді Сашенькі, яка зі сльозами на очах цікавилася: «А мама ще не прийшла?», «Куди мама пішла?», «Мама більше не прийде?».
Для нього ці запитання були, як сіль на глибоку, ще не загоєну рану.
І лише зараз, коли перед ним вже не маленька дівчинка, а майже жінка, він зрозумів що накоїв. Її слова вивели його із забуття.
Решту року Саша провела на домашньому навчанні. Домашнє навчання і психотерапія стали її вічними тепер супутниками.
На її велике здивування батько регулярно, два рази на тиждень був присутній на її зустрічах з психологом. Спочатку вона старалася його максимально задіти, вколоти, образити, вилити більше бруду, але з часом образи закінчилися. Він терпливо вислухав все до останнього слова і коли в травні їй психотерапевт оголосив, що це остання зустріч, вона була готова благати, що б продовжити.
- Я ще ніколи стільки часу з татом не проводила. Будь ласка!
- Сашенька, я думаю, що ти і твій тато готові вже проводити час разом і без моєї допомоги.
«Дурацька жара! Я зараз знепритомнію!», - продовжувала махати Саша листком. «Невже не можна в аудиторіях поставити кондиціонер?»
Для неї цей тест дуже важливий! Нарешті вони з батьком можуть знаходитися разом вдома і не кричати один на одного. «Я хочу що б він пишався мною!», - твердо вирішила вона і на всі його розпитування, куди вона хоче поступити лукаво відповідала:
- Дізнаєшся, коли я принесу лист про зарахування!
«Здається все добре. Даремно набрала купу шпаргалок! Тепер тільки ще більше спекотно, коли перевіряючі проходять мимо, від переживання що б не спалили».
Саша вже майже зібрала всі речі, коли:
- Блін, - шпаргалка, яку вона поклала під дупу і про яку вже давно забула, впала на паркет, коли та вставала.
- У вас щось сталося?,- почула з сусіднього ряду голос наглядачки. Жінка почала прямувати до Саші.
«Я нічого не списувала! Це так не справедливо! Для чого я набрала їх?», думала Саша, як раптом на її ногу хлопнула вода.
- Обережніше!, - машинально крикнула Саша прибираючи ногу з калюжі.
- Дівчата, давайте здавайте вже тести. Час майже вийшов, а ви вже тут потоп влаштували, - проговорила наглядачка, яка стояла вже поруч.
«Приїхали. Зараз анулює роботу», - але шпаргалок не було. Дівчина, яка сиділа поряд і уважно вивчала свою роботу їх прибрала разом із пляшкою.
«Такі люди бувають у сучасному світі?», - і шоковано переступила через калюжку. Подякувати, що б себе не спалити, вона зараз не могла.
#3046 в Любовні романи
#700 в Короткий любовний роман
#1430 в Сучасний любовний роман
сильне кохання і вірна дружба, сильні герої, адекватні героїні
Відредаговано: 05.11.2021