Від Автора
Якщо чесно, я навіть не знаю, з чого почати.
Напевно, з подяки.
Тому що ця історія стала для мене набагато більшим, ніж просто книгою про кохання.
Коли я тільки починала писати Аріну й Діму, я не думала, що вони стануть настільки живими.
Що я зливатимусь разом із ними, сміятимусь, переживатиму, плакатиму і закохуватимусь у них буквально по розділах.
Вони вийшли дуже недосконалими.
Вперті.
Зламані.
Іноді дратівливі.
Але, мабуть, саме тому — справжні.
Мені хотілося показати кохання не ідеальне.
Не «правильне».
А те, в якому люди помиляються.
Бояться.
Роблять боляче.
Тікають.
Але все одно знаходять дорогу одне до одного.
Аріна довго не вірила, що її можна кохати щиро.
Діма довго не вмів кохати нормально.
Але разом вони навчилися найважливішого —
довіряти.
І, мабуть, це головна думка всієї цієї історії:
іноді людина приходить у твоє життя як хаос…
а потім несподівано стає домом.
Дякую кожному, хто прожив цю історію разом зі мною.
Хто злився на Громова.
Хто переживав за Аріну.
Я все ще впевнена, що Діма Громов — неможлива людина.
Але, здається, саме таких і люблять найсильніше.
З любов’ю,
Анастасія Ковальковська.