Розділ 21

Години через три атмосфера остаточно стала хаотичною.

Хтось надто активно змішував алкоголь.

Хтось уже намагався співати під музику.

Антон сперечався з кимось про те, чи існує взагалі нормальний маринад для шашлику.

Аріна сиділа на краю лавки, закутавшись у кофту, і тихо сміялася, спостерігаючи за тим, що відбувається.

Поки біля альтанки не почалася невелика метушня.

Двоє хлопців явно перебрали.

Один узагалі ледь тримався на ногах.

— Усе, я їх відвезу, — втомлено сказав Арсеній, підводячись.

Хтось винувато пробурмотів вибачення.

Арсеній лише махнув рукою.

Потім повернувся до Аріни:

— Я швидко. Одна нога тут — друга там.

Вона одразу напружилася.

— Я можу теж поїхати.

— І сидіти в машині сорок хвилин туди-назад? Ні вже.

Він м’яко торкнувся її плеча.

— Я повернуся за тобою. Обіцяю.

Аріна все ж кивнула.

Хоча залишатися без нього їй зовсім не хотілося.

За цей день поруч із ним стало надто спокійно.

Коли машина Арсенія зникла за деревами, шум біля альтанки ніби став відчуватися сильніше.

Аріна сіла ближче до багаття.

Вогонь тихо потріскував, іскри здіймалися вгору, розчиняючись у темному вечірньому повітрі.

Поруч майже одразу плюхнувся Антон.

— Ну що, Барська, як тобі наша психлікарня на виїзді?

Вона тихо розсміялася.

— Поки всі живі — вже непогано.

— Це тимчасово.

Вони просто розмовляли.

Легко.

Ні про що серйозне.

Антон розповідав якісь абсурдні історії з університету, Аріна сміялася, поступово знову розслабляючись.

Поки не захотіла до туалету.

— Антоне, тут взагалі є шанс не померти в лісі? — з сумнівом запитала вона.

Він одразу показав кудись у бік дерев.

— Он туди йди. Там найбезпечніші кущі.

— Найбезпечніші?

— Так. Перевірено поколіннями студентів.

Вона закотила очі.

— Звучить жахливо.

— Зате ефективно.

Аріна все ж пішла в указаному напрямку.

Шум компанії поступово залишався позаду.

Вечірнє повітря біля дерев було прохолоднішим.

Тихішим.

Вона вже майже дійшла до потрібного місця, коли раптом почула за спиною кроки.

Серце миттєво напружилося.

А потім вона озирнулася.

Діма.

Він був трохи напідпитку.

Не настільки, щоб погано триматися на ногах.

Але достатньо, щоб погляд став темнішим за звичайний.

І чеснішим.

Він підійшов ближче.

Надто близько.

Кілька секунд просто дивився на неї.

Потім тихо запитав:

— Коли ти втомишся від цієї гри?

Аріна насупилася.

— Якої гри?

Діма всміхнувся без веселощів.

— Вдавати, що я тобі не подобаюся.

Вона одразу напружилася.

— Це не гра.

— Так?

— Так.

Він зробив ще крок ближче.

— Тоді подивися мені в очі й скажи, що я тобі не подобаюся.

Тиша.

Десь далеко було чути сміх хлопців біля багаття.

Шуміла річка.

Але тут, між деревами, все раптом стало надто тихим.

Аріна дивилася на нього й відчувала, як усередині починає небезпечно тремтіти щось живе.

— Це нерозумно, — тихо сказала вона.

— Можливо.

Він не відводив від неї погляду.

— Але давай.

Секунда.

Друга.

— Я чекаю, Аріно.

Господи.

Чому поруч із ним навіть повітря ставало важким?

Вона підняла на нього очі.

І майже одразу пошкодувала.

Тому що Діма дивився так...

ніби відповідь для нього справді щось означала.

Без насмішки.

Без звичної гри.

Надто серйозно.

— Скажи це, — тихо повторив він. — І я відстану.

Серце калатало десь у горлі.

Аріна відчувала, що ще трохи — і вона просто не витримає цього погляду.

Тому змусила себе видихнути.

І промовила:

— Ти мені не подобаєшся, Громов.

Тиша.

Діма продовжував дивитися на неї ще кілька секунд.

Довго.

Ніби намагався зрозуміти, бреше вона чи ні.

А потім раптом коротко кивнув.

Без усмішки.

Розвернувся.

І мовчки пішов назад до багаття.

А Аріна залишилася стояти між деревами, відчуваючи, як серце болісно стискається всередині.

Тому що вперше за весь час їй здалося:

вона щойно справді зробила йому боляче.

Коли Аріна повернулася до багаття, Антон усе ще сидів на тому самому місці, ліниво ворушачи палицею вугілля.

Він одразу підняв на неї погляд.

— Чого ти така бліда?

— Просто холодно, — швидко відповіла вона й знову сіла поруч.

Антон примружився, явно не повіривши.

Але нічого говорити не став.

Вони знову почали розмовляти.

Антон розповідав чергову історію про університетську практику, зображаючи викладача так смішно, що Аріна все ж кілька разів щиро розсміялася.

Та всередині все одно залишався неприємний осад після розмови з Дімою.

Надто серйозним був його погляд тоді між деревами.

Надто справжнім.

І саме тому його наступна витівка вдарила особливо боляче.

Музика біля альтанки стала голоснішою.

Хтось почав танцювати просто біля багаття.

Аріна підняла очі майже випадково.

І одразу побачила Діму.

Лера стояла надто близько до нього.

Щось говорила, сміючись.

Потім обійняла його за шию.

І Аріна вже хотіла відвернутися, коли Громов раптом подивився просто на неї.

Їхні погляди зустрілися крізь увесь вечірній гамір.

На секунду.

На дві.

А потім Діма, не відводячи від неї очей, притягнув Леру ближче й поцілував.

Навмисно.

Вона зрозуміла це миттєво.

Надто демонстративно.

Надто показово.

Ніби хотів зробити боляче у відповідь.

Серце неприємно стиснулося.