Розділ 18

Ранок уперше за довгий час почався спокійно.

Без тривоги.

Без важких думок.

Без відчуття, ніби їй знову доведеться виживати наступний день.

Аріна повільно перевернулася на спину й кілька секунд просто лежала, дивлячись у стелю гуртожитку.

Дивно.

Здається… вона навіть виспалася.

За вікном шумів дощ.

Тихо.

Заколисливо.

Телефон, що лежав поруч із подушкою, коротко завібрував.

Аріна сонно потягнулася до екрана.

І майже одразу побачила повідомлення.

Ніколь:

«Я ПРОЧИТАЛА НОВИЙ РОЗДІЛ».

«ТИ ЗНОВУ ВИРІШИЛА МЕНЕ ЕМОЦІЙНО ЗНИЩИТИ?»

«Чому герой стає дедалі більше схожим на Громова?»

Аріна миттєво насупилася.

— Господи...

Вона швидко закрила чат, ніби Ніколь могла побачити її реакцію через екран.

Наступне повідомлення було від Арсенія.

«Ти вчора дісталася?»

І чомусь саме від цієї короткої фрази всередині стало тепло.

Без нервів.

Без шаленого серцебиття.

Просто… приємно.

Аріна мимоволі усміхнулася й уже хотіла відповісти, коли погляд зачепився за ще одне сповіщення.

Від Діми.

«Барська. Чому ти не відповідаєш?»

Усмішка одразу здригнулася.

Вона насупилася й відкрила діалог.

Три пропущені повідомлення за ніч.

«Ти де?»

«Ну?»

І останнє, надіслане майже о першій ночі:

«Не ігноруй мене».

Серце чомусь неприємно стиснулося.

Аріна кілька секунд дивилася на екран.

Потім різко заблокувала телефон і відкинула його вбік.

Ні.

Ось саме тому поруч із Дімою неможливо нормально існувати.

З ним усе перетворюється на емоційну катастрофу.

А з Арсенієм…

Вона знову взяла телефон.

«Так, дісталася 😊»

Відповідь прийшла майже одразу.

«Чудово. Отже, моя совість може спати спокійно».

Аріна тихо фиркнула.

«Вона в тебе взагалі є?»

«Рідко. Але заради тебе з’явилася».

Щоки злегка потепліли.

Господи.

Це взагалі законно — бути настільки легким у спілкуванні?

Аріна ще кілька секунд дивилася на екран телефона, відчуваючи, як кутики губ зрадницьки тягнуться вгору.

Аріна відклала телефон убік і підвелася з ліжка.

— Душ. Мені потрібен душ.

Гаряча вода справді трохи допомогла впорядкувати думки.

Хоча б ненадовго.

Вона стояла під струменями води довше, ніж зазвичай, намагаючись не думати:

ні про Діму;

ні про вчорашній вечір;

ні про те, чому її досі зачіпають його повідомлення.

Коли Аріна нарешті повернулася до кімнати, витираючи вологе волосся рушником, перше, що вона побачила, —

чужі кросівки біля дверей.

Серце миттєво впало кудись униз.

Ні.

Вона різко підняла погляд.

І завмерла.

Діма абсолютно спокійно лежав на її ліжку.

Закинувши одну руку за голову.

І читав її нові розділи.

Ті самі.

Які вночі лежали розгорнутими на столі.

— Ти... — Аріна ошелешено втупилася в нього. — Ти що тут робиш?!

Діма навіть не підняв голову одразу.

Лише ліниво перегорнув сторінку.

— Читаю.

— Я бачу!

Вона миттєво підлетіла до ліжка.

— Громов, ти взагалі нормальний?!

— Частково.

Аріна спробувала вихопити аркуші з його рук, але Діма одразу підняв їх вище.

Звісно.

Бо цей придурок був вищий за неї майже на голову.

— Віддай!

— Ні.

— Це мої розділи!

— Я в курсі.

Вона роздратовано потягнулася ще раз.

Марно.

Діма лише спостерігав за нею зі своїм неможливим спокоєм.

— Ти не відповідала, — нарешті сказав він.

— І тому ти вирішив вломитися до моєї кімнати?!

— Двері були відчинені.

— Це не скасовує того факту, що ти псих!

Кутик його губ ледь помітно смикнувся.

— Ти повторюєшся.

Аріна обурено видихнула й знову спробувала забрати сторінки.

Діма підняв руку ще вище.

— Та Господи, Громов!

— Що?

— Віддай текст!

— Не заважай мені читати. Тут цікавий момент.

Вона завмерла.

— Ти… уже дочитав до середини?!

— Майже до кінця.

— ДІМА!

Він тихо усміхнувся.

І саме це остаточно вивело її з себе.

Аріна різко залізла коліном на ліжко, намагаючись дотягнутися до аркушів.

— Ти неможлива людина!

— А ти маленька.

— Я тебе зараз вдарю.

— Уже боюся.

Вона майже схопила сторінки, але Діма в останню мить знову відвів руку вбік.

І Аріна, не втримавши рівновагу, практично впала просто на нього.

Секунда.

Тиша.

Її долоня впиралася йому в груди.

Вологе після душу волосся розсипалося по плечах.

А Діма дивився на неї надто спокійно.

Надто уважно.

Серце миттєво пришвидшилося.

— Віддай... — уже значно тихіше пробурмотіла Аріна.

— Мм.

— Громов.

— Що?

— Ти спеціально це робиш.

— Звісно.

Вона роздратовано примружилася й знову потягнулася за аркушами.

І наступної секунди все сталося надто швидко.

Діма легко перехопив її за талію й різко перевернув.

Аріна ахнула, опинившись спиною на ліжку.

Аркуші все ще були в нього в руці.

— Ти здурів?! — видихнула вона.

— Трохи.

Він нависав зверху, утримуючи її радше ліниво, ніж по-справжньому сильно.

Але цього все одно вистачало, щоб вона не могла нормально вирватися.

Серце калатало вже десь у горлі.

— Відпусти мене!

— Забереш розділи — відпущу.

— Це мої розділи!