Розділ 11

Гуртожиток повільно занурювався в тишу.

Десь за стіною ще грала музика.

Хтось сміявся в коридорі.

Грюкнули двері душової.

Але в кімнаті Аріни нарешті запанував спокій.

Вона сиділа на ліжку в розтягнутій футболці та з мокрим після душу волоссям, ліниво переглядаючи повідомлення в телефоні. Очі вже злипалися.

День вичавив із неї все.

Діма.

Розмови.

Цей безглуздий «контракт».

Його вічні погляди, від яких думки починали плутатися.

Аріна роздратовано відкинула телефон поруч із подушкою.

Ні.

Вона не думатиме про нього перед сном.

Забагато честі.

Вона вимкнула світло, закуталася в ковдру майже з головою й заплющила очі.

Тепло.

Нарешті.

Ще трохи — і вона засне.

Але за хвилину кімнату прорізав різкий звук телефону.

Аріна здригнулася.

Екран спалахнув у темряві.

Незнайомий номер.

Вона насупилася.

Хто взагалі телефонує вночі?

Телефон продовжував дзвонити.

Раз.

Другий.

Третій.

— Господи...

Вона роздратовано намацала телефон і відповіла:

— Алло?

Спочатку — шум.

Гучна музика.

Чиїсь голоси.

Сміх.

А потім знайомий голос:

— ...та зачекай ти...

Аріна різко сіла на ліжку.

Діма.

Вона насупилася ще сильніше.

— Ти взагалі нормальний? Час бачив?

Але він наче її не почув.

Або просто був надто... не в собі.

На тлі знову хтось щось крикнув.

Діма шумно видихнув, ніби намагався зібратися з думками.

— Барська... — голос звучав нижче, ніж зазвичай, і трохи хрипко. — Записуй адресу.

— Що?..

Він швидко продиктував вулицю й назву клубу.

Аріна остаточно прокинулася.

— Зачекай. Навіщо...

— Забери мене звідси.

Пауза.

Вона кліпнула.

— Що?!

Але в слухавці вже пролунало лише:

— Просто приїжджай.

І дзвінок обірвався.

Тиша.

Аріна повільно опустила телефон.

Кілька секунд просто дивилася на стіну.

Потім різко впала головою назад на подушку.

— Та ти знущаєшся...

Ліжко було теплим.

Ковдра — ідеальною.

Вона щойно влаштувалася.

І якого біса взагалі повинна кудись їхати серед ночі?!

Вона заплющила очі.

Не їхати.

Чудовий варіант.

Нехай сам розбирається.

Він узагалі-то доросла людина.

Минуло рівно хвилина.

Аріна різко сіла назад.

— Ненавиджу себе.

Тому що вже відкривала додаток таксі.

Вона була зла.

Дуже.

Але найбільше — на себе.

Тому що прекрасно розуміла:

якби не її ідіотська помилка з книжкою, зараз вона б спокійно спала, а не збиралася серед ночі невідомо куди заради людини, яка перетворила її життя на нескінченний стрес.

За десять хвилин вона вже сиділа в машині.

Сонна.

Роздратована.

У худі поверх футболки та звичайних джинсах.

І лише коли таксі зупинилося біля величезної будівлі з неоновою вивіскою, Аріна повільно підняла погляд.

Нічний клуб.

Гучна музика була чутна навіть із вулиці.

Біля входу юрмилися люди.

Дівчата в коротких сукнях.

Хлопці в дорогих куртках.

Сміх.

Сигаретний дим.

Аріна подивилася спочатку на них.

Потім — на себе.

Кросівки.

Широке худі.

Недбало зібране волосся.

— Прекрасно...

Вона взагалі не знала, куди їде.

Та й, якщо чесно, відповідного одягу для таких місць у неї ніколи не було.

Вже біля входу її зупинив охоронець.

— Дівчино, вхід за списками.

— Я не відпочивати, — роздратовано відповіла Аріна. — Мені треба забрати людину.

— Усі так кажуть.

Вона шумно видихнула.

Господи...

— Послухайте, мені справді потрібно...

— Документи.

Вона мовчки полізла в сумку.

Охоронець ще раз окинув її поглядом.

Із сумнівом.

Наче намагався зрозуміти, як це непорозуміння взагалі опинилося біля клубу.

І саме в цей момент за його спиною раптом почувся голос:

— Гей, пропусти її.

Аріна підняла голову.

До них швидко підійшов високий хлопець у чорній сорочці.

Незнайомий.

Але явно один зі «своїх».

Він подивився спочатку на охоронця, потім на Аріну — і раптом усміхнувся.

— То ось яка ти.

Аріна насупилася.

— Перепрошую?..

Хлопець трохи схилив голову набік.

— Діма сказав, що за ним приїде дівчина. Чесно? Я не повірив.

Щоки Аріни миттєво спалахнули.

— Я не його дівчина.

— Ага, звісно.

Він усміхнувся ширше й відступив убік, пропускаючи її всередину.

— Проходь. А то наш принц сьогодні особливо нестерпний.

Аріна важко зітхнула.

Чудово.

Просто чудово.

Здається, ця ніч тільки починалася.

Арсеній справді виявився на диво нормальним.

Без тупих жартів.

Без натяків.

Без цього дратівливого клубного пафосу.

Поки вони йшли через галасливий зал, він спокійно пояснив:

— Діма трохи перебрав. Ну... трохи для нього — це вже катастрофа для оточення.

Аріна важко зітхнула.

— Тоді чому саме я?

Арсеній усміхнувся.

— Тому що він попросив зустріти тебе.

Пауза.

— І, чесно кажучи, це вже було дивно.

Він раптом простягнув їй руку.

— Я, до речі, Арсеній.

Аріна машинально потиснула її.

— Аріна.

— Дуже приємно познайомитися, Аріно-рятівниця.

— Не називай мене так.

— Запізно.

Вона лише закотила очі.

Вони піднялися на другий поверх клубу й звернули до окремої зони.

Тихіше.

Дорожче.

Спокійніше.

VIP-зона.

На диванах сиділо чоловік шість.