44.1

Яр

Цікаво виходить.

Отож, наші батьки домовилися про шлюб Лізи зі мною, або моїм братом. Доволі давно домовилися. Але нас не поставили до відома. І судячи з реакції батька Лізи - йому абсолютно байдуже, хто одружиться з його донькою, аби тільки хтось із нас двох братів.

Тааак... Не думав, що до такого-то докотимося.

Наш батько віддав право вибору в наші з братом руки. Сам здивувався, коли почув його слова, після того, як Северин висловив пропозиції його сім'ї. Хитрий жук, вирішив підіграти мені. А от батько Лізи і надалі гнув лінію домовленостей між старшими, не враховуючи думку дітей, ще й невдоволено глипнув на свого сина, мов: "чому втручаєшся у справи дорослих?"

Ніби це не наші долі вирішувалися тут і зараз. А шлюб - гра, а не важливе рішення, котре потребує серйозного підходу, з осмисленням усієї відповідальності подальших дій.

- Мої сини уже достатньо дорослі та самодостатні, щоб вирішувати свою долю, - заперечив, на спроби батька Лізи, вкотре натиснути на договір, - а отже, і перемовини, щодо шлюбу, будьте ласкаві, ведіть з ними на рівних. У свою чергу, я підтримаю будь-яке їхнє рішення.

Мирослав, після почутого, засяяв не гірше ялинкових гірлянд на Різдво. Тепер він не відступить зі свого шляху. Якщо відмовився від пропозиції, то його вже ніщо не зупинить.

Наша мати ледве себе в руках тримає, аби не розпочати розбірки з Мирославом та батьком. Де це бачено, щоб її чоловік не підтримав її прагнення. У материних очах він, у цей момент, виступив мало не зрадником усіх попередніх років їхнього спільного життя.

Така вже вона є - кидається з одних крайнощі у інші, а на півтонів не бажає витрачатися.

Від рішучих дій її стримує лише можливість моєї згоди. Так і бачу вогник надії, що все складеться за їхніми планами.

Все то складеться, але...

Чому б нам не виторгувати собі умови, і як найкращі, а вже опісля відкривати усі карти. Не завжди може випасти подібний шанс. Тим більше, вони грали потихому, в обхід ознайомлення головних дійових осіб, у цьому "договорі", з можливими наслідками...

По простому кажучи, і самим хочеться поставити їх у невигідне становище. Щоб дізналися, як це приємно, коли поза їхніми спинами відбувається укладання договорів та домовленостей.

Не завжди ж їм грати на дудці, щоб інші під неї танцювали. Інколи буває, що сам танцюєш під чужу дудку, хоча цього і не усвідомлюєш.

Ну що ж розпочнемо...

- Хмм... Не очікував, що пропозицію одружитися буду робити не я дівчині, а її рідні мені... - скривив знущальній посмішці губи, надіюсь, увесь мій сарказм досяг розуміння адресата, хоча, там не проникний кремінь. - Цей факт... якби це м'якше сказати? Зачіпає мою чоловічу гордість. Мабуть, такий вислів найкраще опише мої почуття, що турбують мене зараз.

- Не подумайте, що я хотів вас образити... - зачувши, що звір може втекти із, майстерно розставлених, сітей, батько Лізи розпочав перемовини вже виключно зі мною. - Наша пропозиція... це не означає, що ви одразу мусите одружуватися. У вас буде час пізнати один одного, позустрічатися... А вже тоді, коли дозрієте, тоді вже ви і будете робити освідчення, так як цього забажаєте.

Гарно стелить, але чи м'яко буде спати?

Розумний дядько, зрозумів, що я готовий домовлятися. Залишилося тільки дійти згоди - на яких умовах усе буде базуватися.

- Отже, як я розумію, голос вашої дочки, у цьому питанні, нічого не вартий? - лукаво зиркнув на Лізу.

Я закинув наживку, а чи второпає кішка, що варто діяти?

Не мені ж одному висловлювати свої пропозиції, у моєї дівчини їх, думаю, також достатньо набереться. Будемо діяти разом. Ми ж пара, а отже, маємо підтримувати один одного.