40.1

Ліза

Кумедна ця Віка... Якби Яр мене не попередив, що її хлопець це Марк, то я б почала переживати за серце братика. У таку і закохатися можна до безпам'ятства, навіть не схаменувшись.

Але у Северина пунктик - чужих дівчат не чіпати, а віднайти свою, єдину та істину. Нажаль, він ще поки що не реалізував свою мрію. То так і ходить вільним котиком, все заглядаючись на вільних дівчат, деяких спокушаючи. Або вони його, у цьому я вже не розбиралася 

Бойова дівчина Віка. Вона так Северина за шкірку, тобто за руку, тягає скрізь за собою, ну точно командир-лисиця. Повезло йому з друзями.

Ніколи не думала, що братик знайде собі таку бойову подругу цікаву. Ще й буде провертати з нею справи, гідні наших найкращих пустущів останніх шкільних років. Виявляється йому тут дуже весело живеться.

Надіюсь мене також приймуть з відкритими обіймами у таку колоритну компанію. Та що там! Мене вже вважають своєю. Прийняли, навіть толком не поспілкувавшись.

Чуття у них шосте на хороших людей, чи що? А я себе вважаю хорошою однозначно.

Кому я погана - прошу не турбувати. Я не гроші, щоб усім подобатися. І змінювати себе під когось не бачу ні найменшого сенсу.

Ми такі які є.

Людей потрібно сприймати, або ж обходити стороною, але аж ніяк не перекроювати під свої забаганки. У кожного свій вибір і необхідно його поважати. На це ми і розумні істоти. З мізками, що вміють мислити та аналізувати, звичайно і винятки знаходяться, тоді то і розпочинаються непорозуміння. Чудесними, неперевершеними характерами, деякі екземпляри яких настільки колоритні, що так і кортить пожмякати добряче.

За своїм балаганом думок нормально будинок не розглянула. Все здалося звичайним, як і у всіх. Правда підібрано вдало, що не придерешся. Видно набиту руку талановитого дизайнера інтер'єру. Завжди подобалося, коли навколо все гармонійно поєднується між собою. От у цьому будинку саме той випадок.

Яр завів у затишну кімнату. Вів себе, як удома, а не в гостях.

Родичі вони, чи що?

Та де там. Він - Барсик, вони - Лиси. Різні родини, факт. Звичайно, від об'єднання ніхто не відмовляється, якщо з'являються почуття. Не має ніяких дурнуватих перепон, на кшталт "чистоти роду". Але і такі унікуми інколи трапляються.

- Ти часто тут гостюєш? - вирішила порушити мовчання.

Ще з того часу, як розпрощалися з Вікою та Северином, ні словом не перекинулися.

Яр спочатку міцно тримав за руку, наче я кудись тікати збиралася. Ага. Зараз. Не дочекається.

Вже в кімнаті, став дещо натягнуте посміхатися, рухами рваними пляшку з водою відкрив. Як пив, то окрема історія, бідолаха мало не захлинувся. На мене кидав погляди, головою хитав.

Тіпає його від нервів напевно. Але ж я також у не найкращому стані знаходжуся.

- Буває інколи, - прочистивши горло, обізвався, - але сьоднішня веречірка надто гучна, як на мене... Волію побути наодинці зі своєю коханою...

Впевненим кроком хижака підійшов до мене. Полонив у обіймах бажаних. І поцілунком солодким доповнив коктейль довгоочікуваний...

Оххх... Не вийде у нас відразу розмови. Надто ми вже зголодніли по пестощам коханої людини. А отже, спочатку відбудеться інша частина розмови... не словесна...