38.2

Із стану задуми мене вивів ніжний дотик до руки. Опустивши очі на маленьку ручку, що легенько обіймала мої пальці заспокоюючи, посміхнувся. Уся тривога наче вивітрилася, як ніби її і не було.

Відчув потребу тримати цю ніжну руку у своїй і не відпускати по життю. Підтримувати у всьому щоб не трапилося з нами, так як вона мене у цю мить моєї слабкості.

Не довго думаючи переплів наші пальці у замок. Заглянув у глибину темних великих очей-озер, в яких не одноразово тонув, не бажаючи виринати.

Це вартувало усіх попередніх випробувань, щоб зрозуміти наскільки важливо просто тримати за руку таку дорогу тобі людину. Лише втративши у повній мірі оцінюєш ступінь щастя, яке розтануло, як сніг на весні.

- Усе гаразд? - стурбовано зазираючи мені у вічі спитала моя дівчинка, - Ти зблід, та змінився на обличчі...

- Так, зоре моя, все гаразд...

Поспішив заспокоїти схвильовану дівчину, все ж таки, за час проведений разом у лісі, ми не погано навчилися читати один одного. Але помітивши недовіру у примружених очах, вирішив пояснити свій стан. Досить з нас недомовок. Якщо сам не розставлені всі крапки над "і", то замість мене це можуть зробити інші. Тоді то не факт, що буде інформація подана правдиво, або не перекручена в бік зацікавленої особи. 

А така тут ушивається. Як тільки совісті та сміливості вистачило цій Мавпі припертися в дім лисів, пару яких вона намагалася роз'єднати?

Вона або смілива, або реальна дурепа. Хоча, одне іншому не завада. Враховуючи те що вона з подругами минулого літа наворотила, то мізки у неї є. Тільки питання, чому б їх не направити у корисне русло, а не для того щоб палки в колеса пхати навколишнім.

- Побачив одну особу, з якою пов'язані не надто приємні спогади... Я тоді натворив дурниць... І не пишаюся тим собою, - важко визнавати свої помилки, так ще й перед коханою дівчиною, перед якою хочеться постати в найкращому вигляді, - вона та її подруга... підштовхнули мене до дій, які не варто було робити. Я не перекладаю провину на них, я також далеко не святий. І не опої вони мене дурманом, знайшлися б інші каталізатори для моїх ганебних вчинків. Мені пощастило, що дурман, яким мене обпоїли швидко вивітрився, а поряд опинилися справжні друзі, які не кинули мене на роздоріжжі... не дали впасти у прірву, з якої не відомо коли б вибрався.

Аж легше стало від визнання своїх помилок. Я міг себе описати жертвою обставин. Зобразити все так що ті дівчата, своєю підступність та спрагою наживи, хотіли мною скористатися у своїх темних цілях. Та ще багато чого. Але навіщо? Я ж знаю що це не так. Моя провина, у тому що тоді на балу відбулося, також присутня.

Якщо ти достатньо дорослий, щоб робити справи, то ти і є достатньо дорослий, щоб нести відповідальність за скоєне.

Ліза уважно слухала, не перебивала. Відчула мою потребу виговоритися. Підбадьорювали мене потиском руки. Не відпускала. Не відвернулася.

- Ці друзі лиси? - здогадалася про кого йдеться мова.

- Так, Мілана з дівчатами та Дан, чоловік Мілани, тоді допомогли уникнути скандалу, як мені, так і тим дівчатам. Все ж такими вчинками не варто хизуватися, та виставляти на загальний огляд.

- А хто вони покажеш? Щоб знати кого остерігатися, - поспішно пояснила свою цікавість.

- Тут присутня тільки одна, - непомітно вказав на Мавпу, - а безпосередньо задіяна у тій... справі дівчина, переїхала в інше місто і я її більше не зустрічав.

- Через той інцидент ти перебував у лісі тоді, коли мене зустрів?

- Угу, шукав заспокоєння своєї буремної душі, - підтвердив здогади дівчини.

- Тоді, якоюсь мірою, я завдячую тому випадку за зустріч з тобою... Якби не твій вчинок, за який ти себе зневажаєш, ми могли і не зустрітися. Тоді мені страшно уявити, що було б зі мною...

А мені, як страшно...