37.2

Северин чекає на відповідь, свердлить нас зацікавленим лукавим поглядом, а в очах бісенята стрибають. Весело йому, так і потішається з нас. Видно не озброєним оком, що здогадується звідки віє вітер, але все чекає признання. От халамитник. Мало йому бачити наші очі, що так і світяться від такої бажаної зустрічі. Йому ще зізнання у всіх діяннях подавай.

Яр же задоволено шкіриться, кидаючи промовисті погляди у мій бік. Його геть нічого не бентежить, він навпаки тільки задоволений станом речей, що склалися таким чином. Поки що відмовчується, надаючи мені право першою висловитися.

Чого чекає? Що я скажу? Як його представлю? 

А самому слабо? Жижки трусяться?

Хоча, про що це я? 

На боягуза мій Барсик не схожий. Та і не сказала б що він з тих хто перекладає відповідальність на когось, сам звільняючись від обов'язків. Не така він людина, чи перевертень, якщо бути точніше.

Северин, як не як, мій братик. От Яр надав мені право вибору як подати інформацію моєму лоботрясу.

- Мені ще довго чекати? - нагадав про себе Северин, ще й показуючи нетерпіння, постукує пальцями по спинках наших сидінь. - Я взагалі то ще тут, і нікуди не випаруюся від того що ви не домовилися, як мені все, що тут відбувається, пояснювати.

- Забудеш про тебе, ага, щоб часом, - буркнула у відповідь, - ти і німого заставиш говорити...

- Ой, вже не потрібно на мене так жалітися, - почав простерікувати братик, - ще давай почнемо дитинство згадувати, як я не вірно цукерки поділив з подарунку від святого Миколая.

- Отож бо, ти мене ще з пелюшок ображати розпочав, - підхопилася тицьнувши пальцем у кінчик його носа, бідолаха від неочікуваного маневру завалився назад себе, повезло що на сидіння приземлився, а не скотився з нього.

- Ей, мала, ти чого пальцями тицяєшся? - промимрив ображено, потираючи спину.

- Ти там не забився? Цілий?- тепер вже мене сміх розпирав, кумедний вигляд мав Северин у цей момент, точно як у нашому дитинстві, коли я його обігрувала, а він не міг допетрати, як малечі це вдалося обвести навколо пальця старшого брата.

- А тобі все аби погиготіти, я між іншим на повному серйозі вас питав, а ти пальцями тицяєшся...

- Не бурчи, тобі не підходить, на старигана схожий стаєш, - пішла на примирення, мало ще образу на мене затаїть, а ми, між іншим, разом проживаємо, в одній квартирі, та і союзників не позбавляються, ще й таких вірних втрачати гріх.

- Сама ти відьма стара, з книжок не вилазиш останнім часом. Як вернулася з того лісу, так і... чекай...

Стрепенувся, наче осяяння прийшло. Потім з недовірою поглянув на нас, і врешті закрив очі руками завалившись знову назад себе на сидіння.

- Оооо, то ви шукали один одного весь цей час, - простогнав, - оце я бовдур...

- Дякую, що нарешті зізнався, - вставила я, але братик настільки був під враженням, що жодної уваги не звернув на мою репліку.

- ... Це ж ясно як білий день. Барс Яр, сильний маг, вік підходить, ще й пропадав десь у той самий час як і ти, - перечислював у голос факти, на які раніше не звернув уваги, - а ти та дівчина Барс, яку так настирливо він шукав... Стоп! А що це ще за "мандрівник душі"? - неочікувано підірвався, що я аж гикнула з переляку. - Сестричко, а відколи це у тебе таємниці від мене про твої магічні здібності?

- Тебе тільки це збентежило? - вкрадливо спитала, недовірливо поглядаючи на Северина, - і от більше нічого?...

- А що? - як ні в чому не бувало знизав він плечима, - те що ви істинна пара я і так знав, сама говорила. А от про свої нові здібності мені все мусиш розповісти. Ти не представляєш, яку ми книгу-головоломку знайшли, та я ще ніколи в житті стільки ребусів і кросвордів не розгадував... А ти в вкурсі, Яр, що ми з Вікою архів пограбували, і все це під носом у Марка...

Северин ще довго тараторив не затинаючись. Ось же греблю прорвало. Напевно не тільки я відчувала напругу останніми днями, а і Северин також сильно переживав за нас обох. Він, як виявилося, був помічником у пошуках з обох сторін. Який же чудовий у мене братик.

Яр же був задоволений всім. Кинув мені тихенько пару фраз, щоб почула тільки я. Не перебивав Северина, бачив, що для мого брата важливо виговоритися, а то ще лопне від стримуваної інформації.

А я вже подумувала, що не варто псувати розбірками такі чудові моменти. Але пізніше все рівно нагадаю про все, що пережила при першій зустрічі з ним в академії. Щоб на майбутнє і не думав більше обійматися та цілувати, навіть у щічку, інших дівчат.