36.2

Ліза

Хитрий Барсик. Нахапався від лисів спритності хитрувати, та вивертати у потрібне русло розмову.

Недаремно кажуть, з ким поведешся від того й наберешся. А вони, між іншим, досить близько спілкуються, за моїми, не надто довгими, спостереженнями.

Майстерно обігравши кілька фраз, під час запрошення, привів мене до позитивних висновків. Таких що у висловів "покарати не можна помилувати", кому маю поставити перед словом "помилувати". Цікавий зворот, дуже вподобаний мною, а головне підходить під різні випадки життя.

Помилувати так помилувати, але хто сказав що він обійдеться без покарання?

Так і бути, дівчат чіпати не буду. Тим більше двоє вже заміжні, у них свої лоботряси є, та й звідки мені відомо, можливо у них заведено так вітатися. А Віка має хлопця. Мені це повідомив Северин, коли я в нього спитала що між ними, надто промовисті вже були дивоглядки між ними.

- Ти що, сестричко, у Віки є хлопець, до чого тут я? - ще й обурився через моє припущення.

- Ну чому ж, вона симпатична дівчина, і як мені здається, ще й доволі розумна. Не потрібно так бурхливо відмовлятися від хорошої дівчини, - вже я почала обурюватися, - чому так від дівчини шарахатися? Я ж не під вінець їх вести зібралася, а просто спитала.

- А ти ж не в курсі, - ляснув себе по лобі рукою і засміявся, весело йому, а в принципі ми ж на вечірку зібралися, - пам'ятаєш того викладача, що приїжджав до нас, коли ти повернулася?

- Звичайно пам'ятаю, забудеш таке зганьблення, - буркнула, - знайшов що згадати, мені досі соромно перед Марком за свою поведінку.

- От це і є її хлопець, - добив мене братик.

- Ще скажи, що він також сьогодні буде на вечірці, - дурне питання, як ніби мало бути по іншому.

- Ага, буде, - весело відповів Северин, - о, я забув сказати, це ж Віка допомогла мені архів пограбувати...

Я ошелешено вирячила на нього очі. Оце так відвертості.

- ...Мало того, це ще було на відпрацюванні в Марка, - довершив переможно, ніби вони гору ж місця здвинули. 

Хоча, дивлячись на всю гордість за скоєне, яка так і була написана на обличчі брата, то можливо так воно і було.

- І чому це вона так підставляла свого хлопця? - мені і справді цікаво.

- Так, він сказав щось на кшталт: "Вікусь, щоб ти не зробила, нічого не пройде непоміченим від мого пильного погляду", - відтворив манеру і темп з якими спілкується Марк.

Незнала, що Северин вміє так майстерно передавати мовлення інших людей. Цей факт для мене відкриття у вміннях братика. Він взагалі дуже змінився після того як переїхав вчитися в академії. Або просто розкрився, показав світові себе справжнього. А не постійно зібраного та серйозного хлопця. Відпустив на волю свого задирикуватого Барса.

За такими перемовляннями із Северином я і випустила з поля зору свого Барсика. Почала оглядатися навколо. А Яра ніде не видно. Стоїмо, як два пришелепка посеред академічної парковки, ще й шикарний позашляховик перегородив частину огляду.

- І де його носить? - бубніла собі під ніс.

- Забирав сумку із роздягальні, - прошепотів мені на вушко такий спокусливий та бажаний голос, - раз тренування відміняється і ми їдемо на вечірку...

У мене аж подих перехопило. Так захотілося щоб він не просто шепотів, а ще поцілував. Як же я за ним сумувала.

Яр легенько провів рукою по моєму животу та попереку, ненав'язливо, так що збоку і не придерешся. Та підштовхнув до того позашляховика, що так мені заважав.

Хто ж ти Барсику, якщо у тебе таке авто та будинок у лісі?

Мені вже кортить побачити твоє житло тут у місті.