35.1

Зібравши усю свою волю в кулак, наважуюся повернутися до того кого, тільки що так пафосно, представив мій братик. У думках молячись усім на світі, аби це був мій Барсик.

Розумію, що по дурному вважати, що він був постійно настільки близько до мене. А я навіть не спромоглася з ним перетнутися за той час що тут вже навчаюся.

Але ж ким життя не шуткує? 

Все буває, і не такі абсурдні ситуації трапляються.

Тож видихнувши відкриваю очі. Я їх закрила, від надлишку емоцій у мене світлові мушки перед очима пробігли. Довелося добряче проморгатися, щоб прогнати недоречне марення, та хоча б щось побачити перед собою.

Добре хоч слух не пропав, і у мене у вухах не дзвенить наповну. Таке також можливо, і всьому виною надлишок емоцій.

Ще додати сюди мою шалену магію з її вибриками... І я зовсім не здивуюся опинившись десь далеко звідси, так ще й невідомо де.

Отака я непередбачувана особа.

Так от, коли відновлюється мій зір, я стою у повному ступорі. Моя посмішка спадає моментально. Незнаю що зараз відображає моє обличчя, але точно це не радість від довгоочікуваної зустрічі коханого. 

Надіюсь, моя щелепа не валяється десь біля моїх ніг, і по ній ніхто, ненароком, не потоптався. 

А все тому що переді мною стоїть мій Барсик, мій Яр...

Але якого біса тут твориться? 

Я готова у цю ж мить перекинутися Барсом та вступити в бій з цією Лисичкою. Хоча зовсім нещодавно вона мені дуже навіть сподобалася.

Чому вона потягнула до нього свої витончені ручки? Так ще й обіймаються вони так мило та тепло. А на додачу, мене добило їхні грайливі дивоглядки, та поцілунок у щоку!!!

Все я в ауті.

Відмовляюся вірити своїм очам. У мене тут галюцинації розпочалися на нервовому підґрунті, не інакше. А як по іншому пояснити все те неподобство, що розгорнулося перед моїми очима?

Незнаю що тут відбувається. Можливо це сон? Міє персональне жахіття?

Це ж може бути, що моя підсвідомість так підступно знущається наді мною?

Ну будь ласка, хай це буде все сном. Інакше моє серце не витримає і прямо тут впаде та розіб'ється на крихкі маленькі шматочки.

Ця картина напевно буде мені ще довго видатися перед очима, та повільно мене вбивати.

Ніколи не думала, що це настільки боляче бачити свого коханого в обіймах іншої дівчини, та ще й споглядати їхні милування. 

Це так складно тримати себе в руках, не показувати, яка буря вирує у мене в душі. Стримувати весь біль та розчарування, що так і поривається вилитися у сльозах.

Але я не буду плакати. Я сильна, вольова дівчина.

Для початку потрібно опанувати себе повністю. Взяти під контроль всі свої емоції, та закрити у найвіддаленішому куточку своєї змученої душі.

А потім... А потім, коли залишимося наодинці з цим паскудником, вицарапати йому його, такі красиві та вабливі, сині очиська...

Пізніше розпитати що за дичина відбувалася перед моїми очима. А тоді вже і вислухати, що він буде говорити на своє виправдання.

Доки я маринувалася у своїх ревнощах, та все подумки уявляла, як буду з ним розбиратися. Барсик з Лисичкою, Міланою, так здається назвав її Северин, наобіймалися, очима наморгалися, та ще й встигли поцілувати один одного.

Та щоб їх качка копнула, та ні, щоб відлупцювала. Та в додачу білки жолудями з горіхами закидали!

Та відлипніть вже один від одного, трясця вашим предкам. Скільки можна мене тут виводити з, такої хиткої, рівноваги.

О, відлипли. Нарешті. Думала вже не дочекаюся.

І Яр побачив мене.

У його очах промайнуло впізнання, недовіра, щастя, здивування... Та ще повно нерозпізнаних емоцій. І нерозуміння.

Цікаво що його збентежило? Моя злість в очах, адже намагалася тримати лице і не видавати емоцій, і тільки очі могли мене видати.

Чи те, що не кидаюся до тебе в обійми?

А як я мала реагувати після цього... неподобства?

Хай подякує, що досі тримаю себе в руках.

Здивований?

Що, милий, не чекав? 

А я тут вже, так що зі мною прийдеться рахуватися.